Він і Вона на писанках

Готуємось до Великодня! Весілля почнуться акурат після 5 травня (власне, 5 травня цього року Великдень), а наразі – Великий Піст. У Великий Піст очищаємо душу і тіло, що включає і наші найтепліші і найщиріші думки про тих, кого ми кохаємо. Особливо це стосується неодружених, а ще особливіше – заручених, хто вже у процесі підготовки до власного весілля.

От на тему кохання хочеться з вами і поговорити. Кохання і Великодня. Веду до того, що тема кохання настільки сильна і всеохоплююча, що не могла не бути відображена на пасхальних яйцях – писанках, крашанках, дряпанках і т.д.

Особисто я маю таку-от симпатичну парочку - пасхальні яйця з бісеру, курчатка, Він і Вона:

Придбала я це диво у славному місті Тернополі, а виготовила милу бісерну парочку місцева майстриня Світлана Поліщук.

А оцих українських дівчину та кавалєра, зображених на пасхальних яйцях, я сфотографувала у Музеї Писанки в Коломиї. Забула записати, хто автор, але хочу наголосити, що роботу митець проробив просто пречудову. Настільки гарно виписані обличчя у пари, настільки характерно, що навіть якби Вона не мала стрічки у волоссі, а Він – бриля на голові, сумнівів все одно не було б – це наші, українські хлопець та дівчина! Ось вони:

Мисткиня із Франції Марі-Хелен також створила Її та Його – відповідно розмалювала і задекорувала власну „парочку” із пасхальних яєць. Робота так і називається – „Пасха у Провансі”. Дівчина та її кавалєр у традиційних прованських костюмах:

А українська художниця із Нью-Йорка Софійка Зєлик взагалі цілу серію пасхальних яєць створила під назвою „Гуцульське весілля”. Ось Софійчина парочка, гуцульські молодята, зображені на яйці:

А ось вам і зовсім незвична парочка, намальована на яйці – парочка симпатичних котиків! Закоханих причому!

Авторка цієї краси – Беккі із Пенсильванії, США. Розписувати Великодні яйця Беккі почала ще будучи школяркою і зараз вона визнаний майстер цього мистецтва.

Наразі то всі „закохані” писаночки, які я хотіла вам показати.

Веселих усім свят, смачної паски, яєчка та ковбаски!

Закохані морквини

Просто так, пару кумедних фоток для вас на тему, напряму дотичну (і ще й як дотичну!) до теми весілля, а саме – кохання! Любов! Перша фотка вже досить-таки популярна в інеті – дві морквочки обіймаються. Ну так вже мило!

Ну а друга фотка – моя особисто. І урожай мій особистий. Ці дві морквини у тісних обіймах виростила я на своєму городі цього року:

Як там у пісні співається? „Кохання, кохання, з вечора до рання...” І не важливо, що морквяче (морквяне?); кохання, розумієте, воно всюди кохання...

Усіх з Днем Валентина! Усім великого кохання! Бо нема кохання – нема весілля

З Днем Валентина у мене особисто пов’язані два переломні роки.

1993-й. Ми з моєю найкращою колєжанкою, фактично, привнесли святкування Дня Валентина у наш обласний центр, написавши сценарій цього свята для одного з найбільших міських будинків культури (до 1993-го ніхто про таке свято у нашому місті не чув). Колєжанкою рухали наполовину романтичні почуття, наполовину бажання підзаробити (написання сценаріїв не було нашою основною роботою тоді). Мною рухало виключно бажання підзаробити.

Ну і підзаробили ми непогано тоді. Але з того часу, певно, всі мужчини нашого міста злі на нас, бо то ж, фактично, прийшло ще одне Восьме Березня на наші терени – це ж треба додатково “сі стратити” на жінок. Міські ж торговці, навпаки, донині винні нам могорич – це ж який додатковий виторг тепер кожного року, починаючи від 1993-го!

2004-й. У День Валентина 2004-го року я, нарешті, усвідомила, що нема чого чекати від долі “принца на білому коні і з золотими яйцями”, як казав один мій друг, а треба щось самій робити в тому плані, якщо я хочу особистого життя, спокою і пирогів. Відтоді пройшло багато буремних років, і дякуючи своїй енергії, ентузіазму та оптимізму, а також кільком найближчим людям, я зараз маю той жаданий спокій і пироги.

Зі святом Валентина усіх! Непогане свято все-таки, як виявилося...

P.S. На фото мій чоловік і я :) 

Руку і серце запропонував... в аеропорту

Чим ближче до Дня Валентина, тим більше хочеться говорити про любов, писати про любов, демонструвати цю любов, дідько забирай... Спитаєте, чому тільки до Дня Валентина? Та тому, що День Валентина, хоча й не українське свято, а привнесене в Україну із Заходу, все одно було і залишається спеціяльним святом кохання, і, за давньою традицією, якщо хлопець ще не наважився освідчитися дівчині, з якою зустрічається, на День Валентина є чудова нагода це зробити.

Ну а якщо той хлопець вже освідчився давно і тепер подумує пов’язати себе з коханою путами Гіменея, то День Валентина – ідеальна нагода дати знати їй про це.

Я от тут вже писала про кращі зразки світових освідчень, причому далеко не світових зірок і знаменистостей, а звичайних людей, як і ми з вами. Власне, тепер ці звичайні люди стали знаменитостями – завдяки своїм оригінальним освідченням, які помістили на Ютубі, а ми з вами, глядачі, собі ці освідчення сподобали і поширили по світу, пересилаючи лінки одне одному чи публікуючи відео на своєму ресурсі, як от я зробила.

Нині хочу ще докинути до тої теми, як кажуть, додаткових п’ять копійок. Бо оце ж бо рилася на Ютубі знову у пошуках чогось цікавого і незвичайного, що стосується кохання і весіль, і натрапила ще на парочку надзвичайно милих пропозицій руки і серця. Де б ви думали? В аеропортах! Питається, а чому б і ні?

Розкажу трохи про перше відео, щоб ви мали краще уявлення, в чому там річ. Відео взагалі-то розмістила канадська авіакомпанія Вест Джет – можна вважати і як рекламу авіакомпанії, тим не менше, освідчення вийшло красивим.

Словом, історія така. Дівчина Ханна зустрічала в аеропорту міста Абботсфорд свого бойфренда Дена. Зустрічала не сама, а з їхнім маленьким сином. А я що вам розказувала колись, що на Заході пари живуть роками неодружені, часто і дітей спільних наживають, а вже тоді вирішують одружитися, якщо, звичайно, вирішують. Ну, в даному випадку Ден вирішив одружитися, але Ханна, стоячи цього дня у залі очікування аеропорту, ще цього не знала. Ден же попросив команду Вест Джета допомогти йому у благородній справі освідчення. Його план був такий – щоб кожен пасажир, який залишав літак, на виході у зал зустрічаючих вручав Деновій коханій по гвоздиці. Ну вони й вручали. Ханна спочатку не розуміла, що відбувається, але, певно, подумала: „Дають – беру! А чого відмовлятися?” На час, коли останній пасажир залишив літак, в руках у дівчини був уже цілий оберемок. Нарешті з’явився і її коханий Ден. Як годиться, вклякнув на одне коліно, простягнув коханій коробочку з каблучкою і сказав заповітні слова: „Чи ти вийдеш за мене?”

Дивіться самі, як все було:

Інше освідчення в аеропорту, яке мені також дуже сподобалося, відбулося в зоні зустрічаючих аепорорту Торонто (Канада). Дівчина Елісон (до речі, працівниця цієї самої компанії Вест Джет, про яку я згадувала вище) прилетіла у Торонто до свого бойфренда Девіда. Коли вона вийшла у зону зустрічаючих, то була заскочена несподіваним сюпризом. Її зустрічав не тільки Девід, але і члени його сім’ї та друзі. Сам же Девід під власний гітарний супровід заспівав коханій пісню про їхню любов, слова якої написав сам на музику відомого хіта Каті Перрі. В кінці пісні були майстерно вплетені слова, „Чи одружишся зі мною? Будь ласка, скажи „Так”! Оце „Будь ласка, скажи „Так”, слідом за Девідом, почала скандувати уся родина та друзі. То, питається, що вже дівчині залишалося робити, після такої романтичної пропозиції руки і серця? Ось як це все відбувалося:

Буду рада, якщо вам сподобалися відео, а особливо - якщо надихнули котрогось з вас, мої читачі-мужчини-холостяки, на найбільший подвиг вашого життя – пропозицію одруження :)

Вміння освідчитися красиво

Сучасне українське молоде покоління володіє значно більшою культурою освідчень у коханні і пропозицій одруження, аніж це було, скажімо, років 20-30 тому. Багато нинішніх 40-50-річних заміжніх леді, безумовно, пам’ятають, як це свого часу було сказано їм їхніми кавалєрами –„Ну то шо, може, давай тойво... сі розпишемо?” Більш освічені хлопці читали вірші і приносили квіти для такого особливого моменту. Але в загальній своїй масі українські хлопці вважали, що віршики з пісеньками і квіточками – то щось не варте уваги, щось таке із серії слізливих мелодрам.

Часи докорінно помінялися зараз, у епоху телевізії/інтернету. Одна передача „Все для тебе”, яка виходила свого часу на Інтері, зробила гігантський крок у плані романтичної освіти наших хлопців. Вони нарешті втямили, що дівчата хочуть від них і квітів, і надувних кульок, і співів під балконами, і залізання на ті балкони, і вклякання на одне коліно, і заповітних слів: „Я тебе кохаю! Чи вийдеш за мене заміж?”, а ще коли це все буде показано на телевізії – ооооо! Не одна юна дівчина, дивлячись цю передачу, втирала сльози і зітхала, мовляв, як би я хотіла, щоб мій хлопець написав на „Все для тебе” і організував якесь спеціальне освідчення мені.

Також наші хлопці зараз бачать онлайн, особливо на Ютубі, кращі зразки освідчень, як це роблять молоді люди по всій земній кулі, та й набираються досвіду.

Я особисто люблю дивитися відео освідчень/пропозицій одруження з не меншим інтересом, аніж відео весіль. Із всієї маси тих зафільмованих освідчень на Ютубі маю навіть два моїх найулюбленіших. Звичайно, що хочу поділитися ними з вами, але перед тим трохи розкажу/перекладу про них, оскільки обидва відео – англійською.

“Нам будуть заздрити кінофільми”

Це – історія дівчини Джінні і хлопця Мета із США. Мет задумав освідчитися дівчині у дуже оригінальний спосіб. Спочатку він таємно попросив руку Джінні у її батька, заодно і привів із собою відеографа, щоб зняти це на плівку. Батько дівчини таємниці дотримав і доньці не проговорився про сюpприз. Відеограф також зняв пару інших сцен – про них згодом.

Далі план, розроблений Метом, розвивався так. Хтось із близьких людей просто запросив нічого не підозрюючу Джінні у кіно. Вона не знала, що на сидіннях в цьому кінотеатрі також тихенько розсілися їхні друзі та родини. Ну і відповідно було десь 100 незнайомих людей – звичайних глядачів кіносеансу. Також дівчина і гадки не мала, що її знімає прихована камера. 

Кіносеанс у театрі розпочався із традиційного рекламного ролика художнього фільму. Джінні сидить і дивиться, ви її можете побачити у нижньому лівому кутку відео. Після цього традиційного ролика на екрані з’явилися інші кадри.

„Любовні історії настільки правдиві, що їх неможливо вигадати” – голос диктора за кадром. Далі - інші голоси: старшого чоловіка, який розмовляє з молодшим. „Я знаю, як багато вона значить для мене. Я знаю, що ти любиш її. Я знаю, що вона у твоєму серці”, - голос старшого до молодшого. Джінні роззявила рота і застигла – щось знайоме у голосі. А дикторський голос продовжував: „Завжди приходить час, коли кожeн батько розуміє, що пора відпускати свою маленьку дівчинку”. Далі – знову батьківський голос: „Я просто хочу, щоб ти знав, що я люблю її також і я абсолютно не маю на увазі затримувати її чи щось в тому дусі”. На цьому місці Джінні підступають до очей сльози. Знову дикторський голос: “…До іншого мужчини, хто любить її так само, як її батько”. І – голос молодого чоловіка: „Я хочу провести решту мого життя з нею. Вона моє серце, мій друг, моє все...”. „Це історія реальних людей, які знайшли своє справжнє кохання буквально ось тут, серед нас, у реальному житті” – продовжує диктор. „Чи це часом не Мет і тато?” – запитує Джінні свого сусіда по кінотеатру. Річ у тім, що відеоряд не показує облич цих чоловіків, тільки їх жестикулювання і розмову. „Вона не подібна на жодну іншу жінку, яких я зустрічав...”, - продовжує молодий чоловік. „Це вчить нас, - знову дикторський голос, - що кожен із нас справді має свою половинку”. „Я хочу, щоб Ви знали, - знову голос молодшого чоловіка до старшого, - що я буду захищати, шанувати і поважати її... Я навіть не знав, що таке справжнє кохання. Вона показала мені і навчила мене, що це таке... Це можливо старомодньо і навіть не зовсім необхідно, але це важливо для мене, і я знаю, що це важливо для Вашої доньки також, що я це роблю – я хотів би  Вашого благословення і прошу руки Вашої доньки”. „Так, ти маєш моє благословення і я буду радий мати тебе за свого зятя!” – слова старшого чоловіка. Далі – рукостискання обох, майбутнього тестя і зятя. Далі – камера їде вище і нарешті показує їхні обличчя. Світло у залі. Джінні сі сплакала на ніц, і її можна зрозуміти...

Кіно продовжується. Далі відеограф зняв, як Мет каже – „Тоді чого я чекаю?” і біжить до машини, під’їжджає до кінотеатру, купує пакетик поп-корну, трохи перегриз того поп-корну – певно, щоб менше хвилюватися... Ну а далі справа техніки – хлопець заходить, ні, вбігає до кінозалу. Музика наростає у кульмінацію. Мет підходить до Джінні, стає на одне коліно і простягає їй коробочку з каблучкою зі словами: „Пам”ятаєш? Починаючи із другого дня наших зустрічей, я завжди казав тобі, що кінофільми будуть заздрити нашій історії? Ти означаєш все для мене – справді! Чи зробиш ти мені честь бути моєю дружиною?” Відповідь Джінні „Так!” потонула у її сльозах. Поцілунок. Оплески. Схвальний рев глядачів кінотеатру, котрі потім усі по черзі підійшли привітати новоспечених заручених.

Оце така історія. А тепер – саме відео:

Шестирічний план

А ось інша зворушлива історія пропозиції руки і серця під назвою „Шестирічний план”. Пілот із Монреаля (Канада) зустрічався зі своєю дівчиною 6 років. Оскільки в нього робота така – літати довкола світу – він часто брав з собою у відпустки і свою дівчину. І в різних куточках світу він постійно просив її сфотографуватися з ним, тримаючи у руках картинку з певною буквою. Дівчина трохи дивувалася, але в неї, судячи зі всього, був філософський погляд на чоловічу частину людства – ну хоче з буквою, най буде з буквою! 

І так за 6 років, відколи вони разом, пілот і його дівчина наробили по світу цих фотографій із різними буквами на цілу англійську фразу – We Always Knew – що означає „Ми завжди знали”. Мається на увазі, завжди знали, що вони будуть разом.

Але дівчина і гадки не мала, що, фотографуючи останню букву виразу – W (knew – знали) – хлопець підготував їй особливий сюрприз. Словом, він попросив когось сфотографувати їх з тою буквою W (та не „когось”, а людину, яка була підготовлена наперед). І в той час, коли вони фотографувалися, двоє дівчат на задньому плані швиденько розгорнули плакат із написом „Will you marry me?”( „Чи вийдеш за мене?”). Власне, буква W в англійській мові, як бачите, є початком цього заповітного вислову, який мріють почути всі неодружені дівчата у всьому світі.

Далі дівчата за спинами парочки швиденько згорнули той плакат, а хлопець сказав дівчині, мовляв, давай подивимося у фотоапарат, як фотка вийшла. Дівчина подивилася. Сльози бризнули їй з очей. А хлопака часу не тратив – миттю впав на коліна і вийняв з кишені коробку із каблучкою. „Так!” – відповіла крізь сльози дівчина. Перехожі кругом зааплодували. 

До слова сказати, ту всю сцену освідчення підпільно знімав відеограф, з яким хлопець також домовився наперед.

А тепер дивіться, власне, відео цього одного із найкрасивіших освідчень на Ютубі:

А комусь - гарбуза

На продовження теми кохання і весіль... Знову один із моїх улюблених фотографів - Террі із США - потішив гарною фоткою гарбуза. Нагадалося, що це ж в Україні осінь, сезон весіль, сезон заручин, ну і відповідно, сезон давання відкоша, тобто гарбуза, якщо кавалєр заслужив. Давня українська традиція! Чим красивіша дівчина на селі, тим більше гарбузів доводилося вирощувати її батькам - гарна дівка може й поперебирати залицяльниками і видавати стільки гарбузів на душу чоловічого населення, скільки забажає. Аж поки не знайде того свого, єдиного і неповторного голуба сизокрилого, котрому й хустку вручить, а сватам рушники подасть.

"За горбом" (тобто в США, Канаді та Західній Європі), однак, з українськими традиціями мало знайомі. У свідомості іноземців гарбуз асоціюється виключно з Хелловіном, який святкується 31 жовтня. Власне, задовго до цього числа американці, канадці та західноєвропейці на кожному подвір'ї виставляють чучела відьом, скелетів та всяких інших страхів. Гарбузи масово скуповують в магазинах і на ринках, серединку гарбуза вичищають, роблять гарбузові страшний писок і ставлять всередину свічку або інший освітлювальний прилад. Увечері 31 жовтня діти перевдягаються у костюми, переважно також розмаїтих симпатичних страхів, і ходять попід хати з торбами, та й примовляють - "Trick or treat!", що буквально означає, "Здивуй або пригости!" (я б особисто переклала - "Обдури або пригости!"). Після чого народ зазвичай кладе в торби дітисьок цукерки та інші солодощі. На другий день, тобто 1 листопада, вся сім'я їсть цукерки, "виколядувані" юним поколінням. Я навіть зустрічала пару статей в іноземній пресі на зразок "що робити із солодощами після Хеловіну, якщо їх набралося забагато?". Також мені, "корисні" поради - та їсти, поки не закінчаться, та й усе. До Різдва вистачить тільки так.

Але щось я задалеко зайшла від, власне, предмету, з якого розпочала - із гарбуза. Мені більше до душі наші українські "гарбузячі" традиції. Вислів "дати гарбуза" в Україні давно став прислів'ям, протягом кількох століть перекочувавши із сфери матримоніальної у загальновживану. Зараз навіть, коли ти отримав відкоша у бізнесі чи просто так, у якихось інших справах, вислів "отримав гарбуза" доречний до ситуації.

Щодо матримоніального значення гарбуза, то мій чоловік-іноземець, хоча він і українського походження, аж тільки недавно вивчив, а що ж означає "дати гарбуза" в українському значенні. "Радий, що від тебе гарбуза не отримав!" - любить повторювати мені. "Мало що до того бракувало", - традиційно віджартовуюся я в українському стилі :)

Поменше вам гарбузів, хлопці!

Осіння любов

Спочатку я думала, що це кадр з котрогось відомого американського фільму. Потім додивилася - це передвесільна фотографія українських молодят Оксани і Віталія, зроблена за океаном одним із моїх улюблених фотографів, котрий наш земляк, але волею долі зараз проживає в США.

Як ця фотка піднімає мені настрій кожен раз, коли дивлюся на неї! Як на мене, просто шедевр фотографічної любовної лірики. Я б сказала - осінньої любовної лірики, у пору жовтогарячого листя. І хто сказав, що восени кохання впадає у сплячку? Судячи з цієї фотографії - воно просто розквітає! Тому черговий раз - браво, майстре!

Закохані Писанки

Ще-м такого чуда не виділа, як кажуть на Західній Україні. А ви? Маю на увазі такі-от закохані писаночки, дивіться фото.

Це робота художниці Марі-Хелен з Франції. Ну не були б французи французами і не вважалася б Франція країною кохання і закоханих, якби не сотворили їхні митці щось на зразок таких-от симпатичних великодніх яєчок-парочки. Зрештою, ця робота Марі-Хелен так і називається – „Пасха у Провансі”. Обидві писаночки „вбрані” у традиційні елементи прованського костюма (Прованс – це провінція на півдні Франції).
Добре, Франція Францією, а що ж Україна, родоначальниця писанок? Є, є і в нас своя закохана парочка. Експонується вона в Коломийському музеї писанки, там-то я ті „закохані яйця” і сфотографувала, ось вони.

Ну, наші яйця, відповідно, з українським колоритом – кавалєр у брилі, дівчина зі стрічкою на голові. Особливо мені сподобався той хлопчина: ну настільки гарно відображене традиційне українське чоловіче обличчя, що не можу передати свого захоплення, та ви самі, зрештою, бачите фото – таки наш, типовий український хлопака, на яйці вималюваний. На жаль, я не записала імені художника, який ці писанки створив, та менше з тим...
Веду до того, що Пасхою вже пахне, панове! Тому і про писанки розказую нині, ще і непрості писанки, а закохані – в тему мого ресурсу. Бо що означає в Україні Пасха, особливо для закоханих людей? А означає Пасха те, що піст закінчився, можна і весілля гуляти. Природа гарно розквітає, весна набирає обертів, кохати хочеться – по страшній силі! А то нє?!
А цього, 2011-го року, Пасха взагалі особлива, бо святкується вона у всьому світі в один день, як на Сході, так і на Заході – 24 квітня. Так що – Христос Воскрес! І хай воскреснуть почуття, які, може, за зиму і трошки спали :) Пасхального вам настрою на весь рік!