„Горішки”, „грибочки”, „персики” – традиційні солодощі на західноукраїнському весіллі

Я вже колись трохи розповідала вам про солодощі на західноукраїнському весіллі і навіть поділилася своєрідним „хіт-парадом” моїх улюблених. Після того, як я отримала від Оксанки, однієї із моїх колєжанок, кілька фоток солодкого із весілля її брата, я зрозуміла, що одну річ із цього „хіт-параду” я упустила, чи то пак, просто забула. Персики! Печені солодкі персики! Тобто, не буквально фрукти персики, якось там запечені, а персики, половинки яких печені з тіста, чимось гарним перекладені докупи і ще гарні подекоровані зовні. Ось вони, на весільному кльоші, у сусідстві з традиційними „горішками” та „грибочками”. Ням-ням! 

Маю цілковите право називати усі ці „горішки”, „грибочки”, „персики”, „сунички”, „вишеньки”, „лебедики” та іншу солодку смакоту традиційними солодощами, адже пам’ятаю те все на весільних кльошах ще із свого західноукраїнського дитинства-юності зразка 1970-80-х років. Якщо якесь явище періодично і масово повторюється протягом більш ніж 40-ка років, воно вже, як не крути, стає традиційним.

А ось і фотка новації у сервіруванні солодощів на українському весіллі – триярусні кльоші, про які я вже згадувала отут. Власне, на цій триярусній конструкції і були мальовничо викладені солодкі смаколики на весіллі Оксанчиного брата, в тому числі „персики”, „горішки” і „грибочки”, про які я згадувала напочатку. Ото дивіться на фотку і хай вам слинка тече, як мені :) Смачних і солодких вам весіль!

Фужер для „Весілля мрії”

Бачите цей розкішний фужер? Декорувала його Юлія Кулик із тернопільського весільного агенства „Бізе”. Я ото побачила цей фужер мрії і подумала, та ради такої краси хоч бери та й ще раз заміж виходь. Жартую! Вже вийшла. А от фужер сподобався до неможливості. І то тільки один екземпляр із усього багатства весільної атрибутики, яка буде демонструватися 17-18 березня у Тернополі на спеціалізованій виставці „Весілля мрії”. Власне, Юля Кулик і створила цей бокал-шедевр, готуючись до виставки.

„Весілля мрії” відбудеться у торгово-розважальному центрі „Подоляни”, що на вул. Текстильній, 28Ч, у Тернополі.

Не пропустіть!

Солодкі столи на українському весіллі

Пишучи про солодке на українському весіллі, і як я упустила такий сучасний модний тренд, як фуршетні столи? З розмаїтою фруктово-солодкою смакотою? Дякую Юлі Кулик з Тернополя - фотки столів, які вона офомляє на весілля, нагадали мені, що в наше життя вже повним ходом увійшло таке західне явище, як кейтерінг-бізнес, весільний і не тільки, тобто годиться для будь-якого виду паті. Тьху, та не паті, а вечірки, забави – західні слівця, такі, як кейтерінг, паті, тренд і т.д., бачу, міцно укоріняються в українському словоживанні, і нема на то ради.

Менше з ним, слововживанням. Кажу ж, як глянула я на фотки оформлених Юлею столів, у мене взагалі слів не стало – від захоплення. Дивіться і насолоджуйтесь цією красою і ви:

А тепер скажіть: ну як можна такі майже що витвори мистецтва та й їсти?! Милуватися, фотографувати на пам’ять – так. Але їсти?!

Власне, що їсти можна і треба – це ж з такою метою так все супер-класно викладено і оформлено. І все споряджено із максимом зручності для гостей – солодке у серветочках, фрукти на шпичечках, щоб легко було тримати і споживати.

Юля мене особисто не знає, але тим не менше, хочу прорекламувати її сервіс – настільки він мені сподобався. Сподіваюся, сподобається і вам на вашому весіллі, дні народження, корпоративі, вечірці і т.д. Знайти Юлю можна за телефоном (096) 1066505, весільне агенство „Бізе”, Тернопіль, вул. Бандери, 44.

„Яйці, яйці, кубаса, солонина – а-ха-ха!”

Я вже якось писала, що одним із моїх хобі є колекціонування фоток українських весільних короваїв. А зараз, бачу, в мене започатковується інше хобі – хочу зібрати колекцію фоток українських весільних столів. Накритих столів, ще у своїй нечіпаній красі, задовго перед тим, як в декого буде „писок у холодці”; весільних столів, котрі зазвичай фільмують відеографи – для весільного відео, але чомусь ігнорують фотографи – ну хіба би знімали для реклами ресторану чи кафе на весільному сайті. Справді, скільки весільних альбомів я передивилася, але мало у котрому бачила фотку весільного стола.
Тому й почала я просити всіх рідних, близьких і знайомих, хто тільки йде на яке весілля – сфотографуйте для мене, будь ласка, фотку весільного стола. Це ж не важко!
Ну і ось перша ластівка, чи то ластівочки – кілька фотографій із весільного стола принесла мені Іра, донька моєї подруги, котра була недавно на весіллі співробітника. Дякую, Іра! Фотки прекрасні! Подивившись на них, мені відразу закрутилися в голові слова української приспівки, яку любить мугикати один із моїх канадських друзів, у котрого українського взагалі нема нічого у крові: „Яйці, яйці, кубаса, солонина – а-ха-ха!”. Саме так, із галицьким акцентом, вимовляють ці слова - „яйці” і „кубаса” - у Канаді. Так от, мій канадський друг змалечку трохи танцював в українському ансамблі (у Канаді модно ходити на заняття з українського танцю, уявіть собі! Туди ходять і українці, і далеко не українці, і всі щасливі), ну та й і навчився там тої приспівки. І от одного дня питає він мене: “Слухай, я то все співаю-співаю, але пройшли роки, і я геть забув, що ж ці слова означають. Переклади мені, будь ласка!”. Звісно, я переклала, друг сі втішив, як кажуть галичани – і з буквального перекладу, і з двозначності, ба навіть тризначності вислову. Яку дво- чи тризначність я мала на увазі, кожен українець знає. Власне, одне із значень цього вислову про „яйці, кубасу і солонину” символізує щедро накритий український стіл. Та дивлячись на наші святкові столи, мимоволі подумаєш – які яйці? Яка кубаса? Тут стільки всього є – гляньте-но на фотку весільного стола від Іри! I то тільки закуски, голубців та інших гарячих страв ще ж не подавали!

Не знаю, як ви, а я в даний момент облизуюся, коли бачу це все, навіть на фотці - свіжі помідори-огірки-перці-цибуля, персики-виноград-банани, канапки на пампушках (одні з моїх улюблених), фаршировані помідори (не знаю, чим, але виглядають дуже звабливо), цілий комплекс рибних страв – канапки з ікрою, фарширована риба (думаю, щука), червона риба...
Або на цій внизу – м’ясне асорті, язик під соусом, три невідомі мені, але думаю, смачнющі салати...

О, українські господині люблять вправлятися у різних салатах! Я ще пам”ятаю часи мого дитинства, коли на весіллі були традиційно два чи три салати – „Шуба” або „Мімоза” і „Олів’є”. Або, як називали західноукраїнські господині „Олів’є” – „Майонез”. Ну а зараз – стільки нових салатів готують на українських весіллях! Ням-ням!
Tут мені дехто іронічно може зауважити, мовляв, а скільки салатів, що не з’їлися на весіллі і зіпсулися, закопують у землю! Та я і сама про це знаю – я ж дівчина „зо села”. Маю на увазі, в селі народилася, правда, після школи втекла у місто.
Добре, не буду відволікатися, я про столи – українські, весільні. Люблю їх страшенно, не можу нічого з цим поробити. Знаю, що зараз, особливо в наших великих містах, весілля „оцивілізовуються”, стають більше подібні на західні, відповідно, міняється підхід і до вигляду столів на таких весіллях – столи також „оцивілізовуються”. Маю на увазі, приділяється багато уваги сервіруванню, щоб все було під колір – скатертина, серветки, букети або квіткові композиції на столах, накидки на кріслах - і щоб все гармоніювало не тільки по кольору, а й по стилю із оформленням залу. Ну і щоб були гарно оформлені іменні картки на тарілках гостей – щось нове для наших весіль... І ще багато-багато інших новацій. Воно то все красиво і стильно, погоджуюсь, але... Певно, що я старомодна, але мені все-таки більше до душі традиційний український стіл, де господині не стільки переймаються тим, як стіл буде виглядати, а тим, ЩО буде на столі. Український весільний стіл і українське весільне застілля – це, братці-науковці-етнографи, скажу я вам, варта дисертації тема. Український весільний стіл (застілля) 1950-х, 1960-х, 1970-х, 1980-х, 1990-х, зрештою, 2000-х років... Це ж стільки інформації, тенденцій, традицій... Наприклад, на українському весіллі традиційно вважається: якщо на столі вже нема де тарілок із стравами ставити, а їх все несуть та й несуть із кухні, то це означає, що весілля гарне і господарі не скупі. А от весільний стіл, про який гості відгукуються, що там „навіть не було чим закусити”, характеризує господарів-скнар. З іншого боку, скільки я читала і чула критицизму у бік українського весілля за те, що, мовляв, на наших весільних столах таки усього забагато, і що це зайва трата грошей, і що це...
І це також хороша дискусійна тема для потенційних дисертантів.
I взагалі, цих тем щодо українського весільного стола – поле неоране! Котрі страви збереглися і кочують нашими весільними столами з покоління в покоління, а котрі вже зникли назавжди... Котрі рецепти не змінювалися ще з 1950-х років, а котрі змінилися невпізнанно... Весільні столи різних регіонів України – чим відрізняються (відрізнялися)?
Напої на українських весільних столах – це взагалі цікава тема. Думаю, багато з вас сам пам”ятає чи чув від старшого покоління про так звані безалкогольні весілля 1980-х років. Коли на столах були тільки газовані води „Буратіно”, „Тархун” та мінералка, але хлопці регулярно зникали із-за столів кудись „у каптьорку” і поверталися вже „щасливі”... Так, це також наша історія, братці...
P.S. Мало не забула. Якщо маєте фотку чи фотки гарного весільного стола і бажаєте поділитися - ласкаво запрошую опублікувати її на сторінці „Українського весілля” у Фейсбуці. Можна з лінком до вашого власного ресурсу.

Весільне застілля: як уникнути похмілля

От пишу зараз, а в мене в навушниках – „Гоп-ші-ді-рі-ді, Марічко, люблю тя...”. „Гудаки” із Закарпаття. Але не ті, що із Нижнього Селища, а інші, з Тересви. В музиці тих, тересвянських, так само, як і в тих, що з Нижнього Селища, купа потужної енергетики: пританцьовую тут, розумієте, на комп”ютерному кріслі. На весілля хочетьсяааааааааааа – аж мене нема! Отакої-во би польки втяти, як тото „Гудаки” грають. А ще би якого олів”є з холодцем з”їсти, а про солодке на кльоші – навіть мене не питайте :) Хочу, хочу, хочууу!
Та що, як ніхто з рідних, близьких і знайомих та їхніх дітей наразі не жениться і заміж не виходить... Залишається тільки облизуватися і на кріслі під музику підскакувати в очікуванні, може, котре зрухається на весну (на літо, на осінь) та й піде під вінець. Ох і „відірвемося”!
Весілля! Застілля! А далі що, логічно? Правильно ви здогадалися! Похмілля...
Нє, але дивіться, як ті три слова в українській мові гарно римуються – „весілля”, „застілля” і „похмілля”! І вони собі знають, чого так гарно римуються – бо вони, можна так сказати, що невід”ємні одне від одного. Лише кинувши погляд на український весільний стіл, який традиційно вгинається, і на батарею пляшок поміж стравами, можна спрогнозувати, що з гостями, які за цим столом, буде на другий день, тобто вранці після весілля :)
Ну подумаєш, похмілля, скажете ви... Хіба це така проблема для українця? Колективне знання, що вживати похмільного ранку, аби, як кажуть, „пролупити очі”, вже давно стало народною мудрістю в Україні: передається з уст в уста. Одні „рятуються” пивом, інші – тим же самим, від чого вчора і „заслабли”, ще інші вважають, що кисле молоко – найкращий лік, ще інші... Навіть Інтернет зараз кишить порадами, чим лікувати похмілля, туди його в ковіньку (похмілля, маю на увазі, не Інтернет :)
А от що робити, щоб його, того чортового похмільного синдрому, взагалі уникнути? Або хоча б мінімізувати?
Власне, про це нині і хочу поділитися досвідом. Досвід власний, а також моїх друзів; набутий, як кажуть, шляхом проб, помилок і численних весільних забав (та і не тільки весільних). Але врешті-решт вироблені якісь базові принципи, як діяти, тобто що і як пити і що їсти, аби вранці після забави не боліли голова та шлунок.
Отже, правило перше, котре дуже просте, але безцінне – не перепивати!!! Тут, як і в казино, головне - вчасно зупинитися. Тобто, відчувши, що вже так файно („така хороша компанія, такі хороші люди, і так ми вже файно бавимося”), не старатися „доправляти”, аби було ще „файніше”. Бо файніше не буде - буде навпаки. Як там казав герой якогось старого совіцького фільму – „А эта бутылка портвейна была лишней...”
Добре, але що ж робити, коли тост за тостом, тост за тостом, і лунають заклики „до дна”, і всі дивляться, чи ти справді осушив до дна, бо інакше скажуть, що не поважаєш молодят, ну і все в тому дусі. Вихід дуже простий – слідкувати, скільки вам наливають, і вчасно сказати „досить”. Якщо ж уже так сталося і налили забагато, то візьміть та й відлийте у порожню склянку те „забагато”, а залиште рівно стільки, скільки відчуваєте, що можете ще собі дозволити. Якщо ж порожньої склянки поблизу нема – попросіть! Я особисто так і роблю. Хай ліпше вважають мене вибагливою, аніж в мене має розколюватися голова і казитися шлунок наступного ранку.
Правило друге – це для тих, хто надає перевагу вину, а не міцнішим напоям – запивати страви СУХИМ вином! Чому кажу „сухим”, тому що на багатьох весіллях, поряд із сухими винами, господарі сервірують закуски та гарячі страви із напівсухими і солодкими винами та лікерами (фактично, десертними напоями), що абсолютно неприпустимо з гастрономічної точки зору (і ваш чутливий шлунок, а також ваша голова наступного ранку, це відчують). Особливо така ситуація поширена на сільських весіллях. Ну, при фінансовій кризі в Україні (а коли, питається, цієї кризи не було?!) економічно вигідніше поставити на стіл якесь дешеве солодке чи напівсухе вино, але, повірте мені, при нинішньому широкому виборі напоїв можна знайти і недороге сухе (столове) вино.
Хм, питається, чого я так надриваюся стосовно вина, адже таки не вино - головний напій на українському весіллі. Головний напій, звісно – сорокаградусна, я знаю, хлопці. Про вино я так „розводжуся” для жінок та дівчат, адже це вони в нас, вважається, горілки не п”ють :) От, власне, для тих, що горілки не п”ють, а тільки вино, і
правило третє – не змішувати червоне вино з білим! От якщо махнете рукою на цю пораду і таки змішаєте – головний біль вам гарантований не те, що наступного ранку, а навіть і цього вечора, ще задовго до закінчення весільного забави (потім не кажіть, що я вас не попереджала).
Правило четверте - правильно закусювати! Оце вже для українців трохи складніше, бо при всьому багатстві українського весільного стола хочеться і того, і того, і тамтого скуштувати, а ще он таке несуть... Ну, нічого. Якщо ви справді зацікавлені у збереженні власного здоров”я після весільного застілля, то мусите трохи „поперебирати харчами”, а що робити?
Згідно із кулінарними законами (і згідно із шлунками гурманів, таких, як я і купа моїх друзів), червоне вино найліпше смакує з червоним м”ясом, біле вино – з білим м”ясом, рибою та іншими морепродуктами. Горілка і пиво „паруються” практично зі всім. Коньяк найкраще йде із солодкими стравами (десертом), а також досить непогано зі стравами основного меню, якщо у тих стравах присутній фруктовий компонент (наприклад, тушкована яловичина з чорносливом або свинина чи курятина з ананасом).
Це, правда, я тільки так загально окреслила. Зараз – трохи детальних роз”яснень, що і з яким напоєм найліпше споживати.
Отже, сухе (!) червоне вино + червоне м”ясо. Під червоним м”ясом розуміється: яловичина, баранина, качка, гуска. З червоним вином непогано йде і свинина, але найкраще підкреслюють смак свинини все-таки горілка і пиво (не разом вживати їх, не разом, маю на увазі горілку і пиво! Приказкою “Горілка без пива – гроші на вітер” най тішаться пияки, а ми ж то не такі, правда?)
Сухе біле вино + біле м”ясо. Під білим м”ясом розуміється: курка, індик, кролик.
Сухе біле вино + риба та інші морепродукти.
Щодо риби, то тут є варіації. Копчена риба з білим вином йде непогано, але все-таки найкраще пасують до рибних копченостей пиво і горілка (останні не змішувати разом, нагадую!). Оселедець найкраще “парується” із горілкою. Грибні страви добре йдуть практично зі всіма видами напоїв, крім одного – червоного вина.
Хм, скажете ви, щось цей пункт четвертий не той-во... Річ у тім, що український весільний стіл – це широчезне розмаїття страв, і все таке смачнюще, і так хочеться всього спробувати, і риби, і червоного, і білого м’яса, а тут, виявляється, треба вибирати собі меню відповідно до напою, який з тою стравою (стравами) найбільше пасує. А як же тоді – не змішувати біле і червоне вино?
Що ж, тоді рішення дуже просте – доведеться зупинитися на горілці як на основному напоєві свята. Але! Читайте наступне, п”яте, правило.
А правило п”яте гласить – ні в якому разі не вживати напій із слабшим градусом після напою з міцнішим! Тобто – пити „по висхідній”. Що це означає? А все дуже просто: не вживати вина (шампанського, пива, низькоградусного лікеру) після горілки або коньяку. До – можна. Тобто ідеальна схема виглядає так: пиво, далі можна вино, далі - горілку чи коньяк. А не у зворотньому порядку!!! Якщо ризикнете у зворотньому порядку, то вам наранок гарантове похмілля найгіршого виду і нездатність нормально функціонувати цілий день (а то й два).
Правило шосте – не запивати горілку газованою водою, ситром чи соком! Це якщо ви горілку запиваєте взагалі, бо багато хто цього не робить. Якщо, кажу ж, таки доводиться запивати, то ліпше негазованою мінеральною водою (чи звичайною водою). Газована вода чи фруктовий напій разом з горілкою спричинять так званий коктейльний ефект, коли ви і сп”янієте швидше (дехто навіть вважає це плюсом, але тільки не я і не мої друзі), і смак їжі перестанете відчувати, і ваш шлунково-кишковий тракт буде на вас дуже-дуже „ображатися” того ж вечора, навіть не чекаючи до ранку.
Одним словом, дотримуючись усіх вищенаведених правил, котрі перевірені практичним досвідом, можете бути спокійні, що ваше пробудження на ранок після весілля буде легким і приємним – якщо тільки саме весілля не триватиме до ранку :) “Гоп-ші-ді-рі-ді...”  Йду, певно, зараз сама готувати олів”є, не чекаючи чийогось весілля.. Та й пляцка якого здалося б спекти... Щось в мене апетит розгулявся, особливо дивлячись на це відео, яке і вам рекомендую: накритий український весільний стіл, ще у всій своїй нечіпаній красі