Українсько-японське весілля

Ці чарівні фотографії - з інтернаціонального весілля львів'янки Олі Гудз та японця Чарлі Сакуми. Перше фото - із японської частини церемонії. Тут молодята у традиційному японському вбранні:

А на цій фотографії Чарлі і Оля у гуцульських костюмах - це, відповідно, з української частини весільної церемонії:

Многая і благая літ цій красивій інтернаціональній парі!

Українська наречена, яка виходила заміж у Лондоні, дала оголошення, що шукає... гостей на своє весілля

Фото Тараса Хлібовича

В англійському „Телеграфі” натрапила на розповідь про українську наречену, яка виходила заміж у Лондоні і дала оголошення в пресу, що шукає... гостей на своє весілля. Нічого кумедного тут нема. Молодята робили весілля на 150 чоловік; з його боку було заплановано купу гостей, а з її боку на весілля збиралися тільки батьки, бо родичі і друзі не мали можливості приїхати.
Як не мали, то не мали, питається, для чого тоді скликати незнайомих людей? Ага! Не так все просто там, на тому „дикому Заході”. Хто коли-небудь бачив західні фільми, де показують весільні церемонії в церкві, то пам”ятає, що там по один бік сидять гості молодого, по інший бік – гості молодої. Факт, що то би було дико споглядати повно народу з одного боку і порожні крісла з іншого. Тому винахідлива українська наречена дала оголошення, що шукає 30 пристойних людей, яких запрошує бути гостями на її весіллі. Винагорода для них – банкет і танці „на халяву” :) Також вона зазначила, що шукає добровольців на ролі дружок і дружбів.
Ну що тут сказати? Молодець дівчина, зорієнтувалася і знайшла вихід із ситуації! Шкода, я не побачила в газеті продовження цієї історії, може, вони і не писали більше нічого... Тож залишається тільки здогадуватися, як там воно все відбувалося.
По-перше, як познайомилися українська дівчина і англійський хлопець? Найвірогідніших варіантів, думаю, є два. Варіант перший: дівчина була в Англії на заробітках, там і зустріла свою долю. Варіант другий: знайшла нареченого по інтернету.
По-друге, просто цікаво, чому тільки батьки змогли приїхати на весілля доньки і більше ніхто з друзів і родини? Правда, це може бути більше цікаво англійцям, бо українці знають приблизну відповідь на таке запитання: все впиралося або в фінанси, або у візові проблеми.
Щодо фінансів. Не кожен українець може собі дозволити поїхати відпочити навіть на Чорне море, не те, що в Англію на весілля. Це, братці, нині дороге задоволення, та що я вам розказую, самі знаєте...
А щодо візових проблем... Тут також українцям відомо, що не так воно і просто нині відкрити візу (навіть туристичну) в будь-яку західну країну: всі моментально бачать в тобі потенційного заробітчанина. Що ж... нашого цвіту по всьому світу... Створили самі собі заробітчанський імідж, то що ж тепер хочемо?
Хм, якщо припустити, що дівчина знайшла собі англійця, перебуваючи на заробітках, то я собі думаю: якщо б навіть родичі і друзі тої дівчини нашкребли грошей, щоб поїхати на її весілля, і якщо б навіть їм всім відкрили візи, а якщо вони всі із Західної України, звідки найбільше народу їде на заробітки в Англію, то абсолютно не виключено, що там би половина тих гостей залишилися „гостювати” ще так років на два – на п”ять... Нелегалами, звичайно, бо туристична віза не дає права на працю. Що ж, такі наші українські реалії...

Українська наречена очима професійного західного фотографа

Щось я не вилажу з перегляду англомовних сайтів та блогів. Але воно того варта. Нині знову натрапила на симпатичний ресурс з неймовірно красивими весільними фотографіями (а мене хлібом не годуй – дай весільні фотки подивитися! Навіть з чужого весілля, де я не знаю жодної людини. Це в мене з дитинства, не дивуйтеся, такий потяг до перегляду весільних знимок. Ще з тих часів, коли малою з сусідськими дітьми бавилася в весілля – всі діти в то бавляться!)
Словом, про ресурс, який я знайшла. Називається Зара-Зу (із „заразою” не має нічого спільного :). Ну, хіба що професійний фотограф – власник цього сайту – „заражений” на все життя неймовірним талантом до фотосправи, особливо в царині весільних фото. Фотографа звати Стефан Стінкемп, він з Південної Африки. Скільки весіль він „переклацав”, то тільки він сам знає (я не рахувала, бо ліньки :), хоч репортаж з кожного весілля, де він працював, є на його сайті). „Переклацав!” Сказати так – це майже як образити фотографа (прошу вибачення, до речі), бо Стефанові весільні фотографії – це щось ближче до витворів мистецтва.
Трапилося якось Стефанові працювати на інтернаціональному весіллі. Наречений Дірк – з Південної Африки, наречена Анна – з України. Ну, тут наш фотограф був просто „сражен наповал”, як кажуть росіяни, красою, грацією і шармом української нареченої. Гляньте-но на кілька Стефанових фоток і переконайтеся самі:



„Анна природня, - пише у своєму репортажі з весілля фотограф. – Вона знала сама, як позувати на фото, тому не потребувала жодної підказки від мене....”. В особі Анни західний фотограф високо оцінив українських дівчат. “Дівчата з України – це щось інше, як наші Південно-Африканські красуні. Українки знають про свою чуттєвість і не бояться показати її. Українки стильні, впевнені і елегатні. Тільки гляньте на їхні туфлі – ці високі підбори-стилети прошиють наскрізь будь-який чоловічий фасад!”, - жартівливо закінчує свій репортаж Стефан Стінкемп.