Три причини, чому варто одружитися з українкою

На фото: “I як там класик слов”янської літератури колись казав? Коня на ходу, розумієш, зупиню, і в палаючу хату ввійдy”...

Щось мене потягнуло на огляди англомовних онлайн-ресурсів. Там часом таке знайдеш! Нині надибала інтригуючу статтю, яка наводить західним чоловікам три причини, чому варто одружитися з українкою.
Словом, слухайте, наші українські хлопці (бо західні вже то чули).
Причина перша. Українка вміє добре заробляти гроші і навіть в економічно скрутний час здатна тягти „на горбу” сім”ю.
Причина друга. Українка гарна господиня. Вона дуже добре куховарить, бо українських дівчат вчать цього змалку їх мами і бабусі. Українка підтримує чистоту в помешканні, доглядає за дітьми і всю домашню роботу вміло поєднує з кар”єрою.
Причина третя. Українки дуже хороші в ліжку. Вони природньо красиві, плюс до того завжди стежать за своїм зовнішнім виглядом. Якщо українка справді кохає свого чоловіка, вона ніколи не піде „наліво” з іншим просто тому, що їй так захотілося, для забави.
А тепер скажіть: чи ви дивуєтеся, чому західні чоловіки валом валять в Україну шукати собі дружин? Я ні. Та після таких статтей... якби я була чоловіком, я б також захотіла собі в дружини тільки українку.
Шкода тільки, що наші місцеві українські хлопці ще не навчилися нас, українських жінок, по-справжньому цінувати (перевірено досвідом). Хоча… Є навіть дуже хороші чоловіки в Україні, тільки їх або мало, або „зайняті” вже давним-давно, мало не відтоді, відколи їм виповнилося 18.
Тепер погляд на цю статтю про “три причини” під іншим кутом зору.
Видать, недостатньо ми стервозні, українки, а точніше кажучи, дешево себе цінуємо, якщо західні мужчини бачать в нас тяглового коня, домашню квочку і пристрасну коханку в одному наборі. Якби таке написали про західну жінку, вона би, певно, вже судилася з автором статті. Вона би заявила, що хоче гендерної рівності, і якщо мужчина шукає в жінці ті три складові – три джерела, як колись в радянській школі казали, то вона, західна жінка, також хоче одружитися з мужиком, який би a) тяжко працював і все до хати тягнув; б) варив їсти і виховував дітей; в) і при тому всьому ще був палким коханцем.
Ауууу! Де, підкажіть, таких чоловіків знайти? Не має значення, по який бік глобуса...

Cукня української нареченої як шедевр дизайнерського мистецтва

Святая святих весільного вбрання, це, без сумніву, сукня нареченої.
Як на мене, найпопулярніший фасон весільної сукні української нареченої, та і зрештою не тільки української – це так звана „Принцеса”, з широкою пишною спідницею і вузеньким ліфом.
Отак вийдеш в суботу чи в неділю в місто (весільні дні в Україні) і надивишся стільки тих Принцес... Від деяких, скажу вам, просто дух перехоплює. Не сукні, а шедеври дизайнерського мистецтва!
Не знаю, хто шив червоно-білу сукню в українському стилі для цієї нареченої з Києва, але думаю, що то був дизайнер високого класу. Дивіться самі:

Наречена, як бачите, вдало обійшлася без вельона, закріпивши у зачісці піввіночок з штучних маків, волошок і ромашок – традиційних українських квітів. Та і я собі, чесно кажучи, навіть і не уявляю цей образ із трьома кілограмами фатину на голові.
А от в іншому образі – весільній сукні від запорізького дизайнера Олени Ізотової – невеличка фата навіть дуже доречна. Дівчата! (Бо хлопці, я впевнена, таке не читають). Я ще такого шикарного плаття нареченої, як від Ізотової, не бачила! Гляньте-но самі і переконайтеся, що не тільки білий колір, а й інші кольори, і навіть малюнок тканини, подібний до меланжу, виграшно підкреслюють красу нареченої і виглядають абсолютно святково і по-весільному:
Ну а наступна весільна сукня з українською вишивкою – із колекції весна-літо 2008 дизайнера Роксолани Богуцької зі Львова.

Скажете, створено виключно для подіуму? Я також так думала, поки не натрапила в котромусь виданні на інтерв”ю Роксолани Богуцької, де вона розповідає, що ця сукня – таки не просто абстрактний подіумний варіант: вона шилася для реальної нареченої, весілля було в Києві, і всі гості на тому весіллі були вбрані в українські строї. Ну, а наречена, як і годиться, мала бути краща за всіх. Вона і була, дякуючи Роксолані Богуцькій, українській майстрині високої моди, чиїми клієнтами є Катерина Ющенко і Руслана.

Українські наречені від кращих фотографів Львова

Одні мої знайомі, чоловік і дружина, були запрошені на весілля. Так склалося, що дружина не могла бути присутня – мала термінову поїздку, яку ніяк не можливо було відкласти. А оскільки весілля в родичів, то хтось із сім”ї мусив прийти. Пішов чоловік на весілля сам. Повернувшись з поїздки, дружина розпитує його: „Ну, розказуй мені все про весілля. Яка сукня була в нареченої?”. „Біла” – щиросердечно відповів благовірний.
Не подумайте, що він іронізував, не такий в цього чоловіка характер. Просто цей випадок показує, що жінка і чоловік бачать речі зовсім по-різному. Якби жінка задала це питання (яка сукня в нареченої?) своїй сестрі чи подрузі, то сестра чи подруга вилила б на неї зливу інформації про фасон, корсет, крій спідниці, рюші, складки, мереживо та інші жіночі „штучки”, яких чоловік зазвичай „не бачить”, хіба що він був би дизайнер жіночого одягу. Для звичайного же чоловіка сукня нареченої „біла”, і все.
Правда, є категорія чоловіків, які по роду заняття свого споглядають ці „білі сукні” майже щосуботи і щонеділі. І то не просто споглядають, а ще й фіксують цю красу для вічності. Це – весільні фотографи. От вони точно вміють показати, чим відрізняється одна „біла сукня” від іншої „білої сукні”, оскільки це їх, фотографів, заробіток (приробіток).
Ви знаєте, я з категорії людей, які можуть передивлятися весільні фото безкінечно, не має значення, знаю я цих молодят чи вони мені зовсім незнайомі. Часом годинами можу сидіти в інтернеті, переглядаючи онлайн-альбоми весільних фотографів. І з того всього, що я надивилася, мені надзвичайно подобаються роботи фотографів Львова. Львів – це особливе місто в Україні, з давніми традиціями, зі своїм неповторним старовинним шармом, ну і наречені там, відповідно, особливі і неповторні. Дівчата-львівянки надзвичайно стильні, і коли вони виходять заміж, то стараються вдягнутися так, щоб то була не просто „біла сукня”, а майже подіумний варіант. Також вони дбають, щоб одяг їх обранців був в одному стилі з їхнім.
З того всього, що я бачила, я би виділила три напрямки в сучасній весільній моді Львова: а) класичний – традиційна пишна сукня нареченої і строгий костюм нареченого; б) ретро – сукня нареченої і костюм нареченого зроблені у стилі 1920-30 років, а то і 18-19 сторіччя; в) народний – наречена і наречений в українському народному вбранні або в стилізованому під українське.
Так от, повертаючись до робіт львівських фотографів. Одна з моїх улюблених фоток львівських наречених – ось ця
Фотограф Назар Коваль зумів надзвичайно гарно показати вроду нареченої, її грацію і чуттєвість. Фон для фото вибрано просто розкішний, і взагалі світлина – як для обкладинки журналу.
Наступне моє улюблене фото львівської нареченої - від фотографа Олександра Дончака.
Тут усе – від зачіски молодої і до подолу її плаття – як подих 18-19 сторічь. Із стилем нареченої дуже гарно гармонує фон, на якому її зазнимковано – щось таке ніби графський замок, старовинні меблі і портрети на стінах. Прекрасна робота!
Ну і нарешті мої най-найулюблені фотки львівської нареченої – від Романа Мишковця.

Оце і є яскравий взірець, як звичайна біла сукня нареченої може стати шедевром дизайнерського мистецтва, коли цю сукню оздобити чимось – як-от візерунками з червоного бісеру, наприклад. До сукні наречена вдягла гердан з такого ж червоного бісеру, як і візерунки на сукні, підібрала сумочку і букет такого ж стилю - біле з вкрапленням червоного. Я би сказала, що це вбрання якнайкраще підкреслює життєрадісний характер нареченої – подивіться-но, вона ще й забавляє людей на площі Ринок! Я такої суперової молодої ще не бачила!
Як там приказка гласить? „Некрасивих наречених не буває?” Передивившись світлини Назара Коваля, Олександра Дончака і Романа Мишковця, бачу, що, так, справді, некрасивих наречених не буває, але... є кращі з кращих.
P.S. До речі, щиро шкодую, що не запросила професійного фотографа на своє весілля. Тоді думалося, а навіщо, коли кожен другий чи третій гість має свій фотоапарат, то попрошу друзів трохи познимкувати... Друзі, звичайно, наробили безліч фоток, але нині, переглядаючи то все, бачу: це упущено і те упущено; сюжетних фотографій надзвичайно багато, а портретних малувато; нема фоток нас, наречених, з дружбами і дружками; нема групового фото всього весілля... Знаючи своїх друзів, можу передбачити їхню реакцію: „Якби ти нам сказала, як ти хочеш, ми би все зазнимкували...”. Що ж, вони також праві, бо вони-то приходили на весілля як гості. Ех, треба було таки фотографа брати... Той би знав без нагадування, що саме і як треба і не упустив би нічого. Так що, хлопці і дівчата, організовуючи своє весілля, не робіть так, як я, а запрошуйте професійного фотографа. Повірте, воно того варте!

Українська наречена очима професійного західного фотографа

Щось я не вилажу з перегляду англомовних сайтів та блогів. Але воно того варта. Нині знову натрапила на симпатичний ресурс з неймовірно красивими весільними фотографіями (а мене хлібом не годуй – дай весільні фотки подивитися! Навіть з чужого весілля, де я не знаю жодної людини. Це в мене з дитинства, не дивуйтеся, такий потяг до перегляду весільних знимок. Ще з тих часів, коли малою з сусідськими дітьми бавилася в весілля – всі діти в то бавляться!)
Словом, про ресурс, який я знайшла. Називається Зара-Зу (із „заразою” не має нічого спільного :). Ну, хіба що професійний фотограф – власник цього сайту – „заражений” на все життя неймовірним талантом до фотосправи, особливо в царині весільних фото. Фотографа звати Стефан Стінкемп, він з Південної Африки. Скільки весіль він „переклацав”, то тільки він сам знає (я не рахувала, бо ліньки :), хоч репортаж з кожного весілля, де він працював, є на його сайті). „Переклацав!” Сказати так – це майже як образити фотографа (прошу вибачення, до речі), бо Стефанові весільні фотографії – це щось ближче до витворів мистецтва.
Трапилося якось Стефанові працювати на інтернаціональному весіллі. Наречений Дірк – з Південної Африки, наречена Анна – з України. Ну, тут наш фотограф був просто „сражен наповал”, як кажуть росіяни, красою, грацією і шармом української нареченої. Гляньте-но на кілька Стефанових фоток і переконайтеся самі:



„Анна природня, - пише у своєму репортажі з весілля фотограф. – Вона знала сама, як позувати на фото, тому не потребувала жодної підказки від мене....”. В особі Анни західний фотограф високо оцінив українських дівчат. “Дівчата з України – це щось інше, як наші Південно-Африканські красуні. Українки знають про свою чуттєвість і не бояться показати її. Українки стильні, впевнені і елегатні. Тільки гляньте на їхні туфлі – ці високі підбори-стилети прошиють наскрізь будь-який чоловічий фасад!”, - жартівливо закінчує свій репортаж Стефан Стінкемп.