Як заграє дзвінко музика троїста,
Чути, що весілля від села до міста.
Чарівна сопілка, скрипка і цимбали
Так іще ніколи весело не грали!
І знову я цитую „Ватру” зразка 1980-х, і цей мотивчик крутиться мені в голові, бо мова піде нині про – гуцульське весілля! Гуцульське весілля як ідеальний варіант для українських молодят-екстремалів. Уточню: молодят, які не живуть у регіоні Карпат, але хотіли би провести цей незабутній день у їхньому житті якось по-особливому, не так, як усі - без традиційного кортежу уквітчаних „Мерседесів”, без сукні-„парашута” нареченої, без „лабухів з іоніками” (цитую Тернопільського Сірого), без 200 гостей, половину з яких наречена і наречений навіть і не знають...
Але... Оскільки в Україні батьки традиційно платять за весілля своїх дітей, то молодятам, які хочуть провести СВІЙ ПЕРШИЙ СІМЕЙНИЙ ДЕНЬ справді по-особливому, буде дуже важко „вламати” тата-маму на щось екстремальне, на зразок Карпат. Знаю, що навіть дуже-щиро-українсько-свідомі батьки зазвичай надають перевагу найближчому ресторану як місцю весільної забави для своїх дітей – кому треба, кажуть вони, ті зайві клопоти? Це ж скільки грошей тільки на бензин піде, якщо ти, наприклад, живеш у районі Києва, а щоб узгодити всі організаційні деталі (церква, загс, ресторан, меню, музики і т.д.), то треба не раз і не два попередньо пpокататися на місце майбутнього весілля (не все ж вирішується по телефону); плюс до того, це ж, крім їсти, пити і танцювати, весільним гостям треба ж десь і спати в тих Карпатах, а то також грошей коштує, та й якось не годиться гостям казати, щоб самі платили за свій нічліг...
Дорогі батьки! Все це робиться дуже просто: кардинально скорочується число весільних гостей, запрошується тільки дуже близьких родичів та друзів і за рахунок цього вивільняються кошти і на бензин, і на нічліг, і на все інше. Подумайте самі і спитайте своїх дітей, чи хочеться їм в їх особливий день почувати себе як на арені цирку серед 200 глядачів, половину з яких, повторюю, молодята навіть і не знають, а чи дихати вільно і комфортно, як удома, в оточенні 35-50 найближчих родичів і друзів, в унікальній обстановці гірського повітря, живописних краєвидів, АКУСТИЧНОЇ і АВТЕНТИЧНОЇ музики (не „іонік” і „Марджанджі”)...
Ну, а якщо молодята самі на себе заробляють і, що головне, готові самі платити за своє весілля, то їм і Бог велів самим вибирати і місце вінчання та забави, і весільний одяг, і музику, словом, зробити все так, як хочуть вони, а не як хочуть батьки. Бо одружуються все-таки молодята, а не їх мами і тати.
Отже, для молодят, бажаючих весільного екстріму – п”ять плюсів на користь гуцульського весілля.
Певно, нема такого українця, який би не був у Карпатах і не бачив на власні очі, які там розкішні краєвиди, і не дихав цілющим гірським повітрям, та все ж нагадаю, яка вона, краса Карпат, дивіться фото:
Плюс, як на мене, великий, особливо для любителів етнік-весіль. Ніяка біла сукня нареченої, ніякий парадовий костюм нареченого не можуть зрівнятися з багатством кольорів і красою гуцульського весільного вбрання, дивіться фотки:
Смереки, гірський потік, розкішне вишиття і кокетливий погляд нареченої... Оце я розумію – весільна знимка! Чомусь не можу уявити собі ці самі кадри з нареченою у традиційній весільній сукні: там, певно, біла спідниця-„парашут” би пів-гори закрила :) Н-да, пишним спідницям таки місце у каретах. Ну а вишиванкам, як бачите, на перелазі :) Відгомін віків. Традиція.
До загсу чи до церкви на „Мерседесі” – це добре. А на конях – краще! На мою думку, принаймні. Знову ж таки: вражень, романтики та екстріму на 200 процентів більше. Фото і відео також устократ, а то й більше, цікавіші і мальовничіші, аніж кадри з кортежу весільних легківок.
Не сиділи ніколи на конях? Причин переживати нема. Завжди хтось підстрахує, як от молодят на цьому фото:
Про красу дерев”яних храмів Карпат вже казано-переказано, писано-переписано, та що писати і казати, якщо ви самі, певно, були і бачили ту красу на власні очі. У Ворохті були? Там є чудова дерев”яна греко-католицька церква Різдва Пресвятої Богородиці (на фото):
А у Яремчі – церква Святого Іллі. Гляньте-но, яка розкішна дерев”яна оздоба усередині храму!
Дерев”яна архітектура взагалі типова для Карпат і, крім вінчання в такому неповторному храмі, ви також можете замовити свою весільну забаву у дерев”яному ресторані-колибі, яким несть числа у карпатському регіоні. Причому ціни там значно менші, аніж у аналогічному ресторані чи кафе українського стилю у столиці. Правда, ресторан „Гуцульщина” у Яремчі (на фото)
таки трохи на рівні столичних цін, і воно й не дивно, чому: він є своєрідною візитною карткою гуцульського краю, там обідала і вечеряла маса знаменитостей, серед яких такі відомі імені, як Віктор Ющенко та Жерар Депардьє.
Ну а для шлюбної ночі молодятам, думаю, абсолютно підійшла б така симпатична дерев”яна кімната з дерев”яним ліжком ручної різьби, вкритим пухнастим гуцульським ліжником. А традиційні пелюстки троянд можна порозкидати по території кімнати, як кажуть, за бажанням трудящих :) Хоча, як на мене, вони тут і непотрібні, кімната виглядає досить спокусливо і без них.
Ця фотка – тільки з одної садиби „Карпатські роси”, що у Верховині на Івано-Франківщині, але на цьому сайті – десятки інших, не менш привабливих за ціною і за обстановкою, приватних садиб, пансіонів та готелів. Багато з них відразу з ресторанами, так що можете замовити забаву і поселення гостей в одній і ті же садибі чи пансіоні.
Забула сказати про ще один варіант проведення шлюбної ночі – попроситися до котрогось газди на стрих на сіно :) Ну, це вже для дуже екстремалів, думаю :) Хоча молодята, які через таке пройшли, зізнавалися, що було дуже романтично, най сі сховає готель :)
От такої забави, як на гуцульському весіллі, ви таки точно не будете мати на традиційному міському весіллі, хай там навіть буде і найкращий тамада, і мікрофони у музикантів не фонять... У горах Карпатах троїстим музикам мікрофонів і не сильно тра, бо в них музика акустична, автентична, не підсилена усілякими там електроефектами. Жартую, звичайно, мають вони і мікрофони, і все, що треба, якщо весільна забава більша, так чоловік на 100 з чимось. Ну а якщо невеличке, камерне весілля на 35-50 осіб, то тих підсилювачів і справді не дуже-то і треба, народ і так забавлятися буде. А забавлятися у Карпатах що вміють, то вміють! Таких танців, як на Гуцульщині, нема більше ніде по всій Україні. От як цей, „Аркан”, суто чоловічий танець:
Таке враження, що танцює професійний ансамбль, правда? Нічого подібного, звичайні місцеві хлопці. Просто вони танцюють це з ДИТИНСТВА, на кожному весіллі у селі, з діда-прадіда, покоління за поколінням, і нащо, питається, якогось там балетмейстера-постановника?
Або гляньте-но на цей танець на весіллі у Карпатах, зветься „Гуцулка”. Скільки там вогню та енергії!
Говорячи про традиційні весільні звичаї та обряди у Карпатах, вони також неповторні та унікальні і відрізняються від негірських весільних обрядів. Наприклад, на Поділлі молодята почергово кусають хлібину. За традицією, хто відкусить більший шматок, той буде керувати у сім”ї.
У Карпатах для подібного ритуалу печуть не просто хлібину, а калач з діркою. Спочатку молодята повинні разом подивитися у дірку калача. За повір”ям, їм має показатися, скільки у них буде діточок :) Ну а далі наречений з нареченою не кусають, а розривають калач, кожне до себе, аби знати, хто ж буде главою у їхній сім”ї. Все просто - кому дістанеться більший шматок, той (чи та) і головуватиме в родині. Дивіться цей звичай на фотo знаної українсько-американської фотомисткині Тані Д'Авіньйон:
Веселої всім весільної забави у Карпатах, а молодятам традиційне - гірко!!!!!!!
Чути, що весілля від села до міста.
Чарівна сопілка, скрипка і цимбали
Так іще ніколи весело не грали!
І знову я цитую „Ватру” зразка 1980-х, і цей мотивчик крутиться мені в голові, бо мова піде нині про – гуцульське весілля! Гуцульське весілля як ідеальний варіант для українських молодят-екстремалів. Уточню: молодят, які не живуть у регіоні Карпат, але хотіли би провести цей незабутній день у їхньому житті якось по-особливому, не так, як усі - без традиційного кортежу уквітчаних „Мерседесів”, без сукні-„парашута” нареченої, без „лабухів з іоніками” (цитую Тернопільського Сірого), без 200 гостей, половину з яких наречена і наречений навіть і не знають...
Але... Оскільки в Україні батьки традиційно платять за весілля своїх дітей, то молодятам, які хочуть провести СВІЙ ПЕРШИЙ СІМЕЙНИЙ ДЕНЬ справді по-особливому, буде дуже важко „вламати” тата-маму на щось екстремальне, на зразок Карпат. Знаю, що навіть дуже-щиро-українсько-свідомі батьки зазвичай надають перевагу найближчому ресторану як місцю весільної забави для своїх дітей – кому треба, кажуть вони, ті зайві клопоти? Це ж скільки грошей тільки на бензин піде, якщо ти, наприклад, живеш у районі Києва, а щоб узгодити всі організаційні деталі (церква, загс, ресторан, меню, музики і т.д.), то треба не раз і не два попередньо пpокататися на місце майбутнього весілля (не все ж вирішується по телефону); плюс до того, це ж, крім їсти, пити і танцювати, весільним гостям треба ж десь і спати в тих Карпатах, а то також грошей коштує, та й якось не годиться гостям казати, щоб самі платили за свій нічліг...
Дорогі батьки! Все це робиться дуже просто: кардинально скорочується число весільних гостей, запрошується тільки дуже близьких родичів та друзів і за рахунок цього вивільняються кошти і на бензин, і на нічліг, і на все інше. Подумайте самі і спитайте своїх дітей, чи хочеться їм в їх особливий день почувати себе як на арені цирку серед 200 глядачів, половину з яких, повторюю, молодята навіть і не знають, а чи дихати вільно і комфортно, як удома, в оточенні 35-50 найближчих родичів і друзів, в унікальній обстановці гірського повітря, живописних краєвидів, АКУСТИЧНОЇ і АВТЕНТИЧНОЇ музики (не „іонік” і „Марджанджі”)...
Ну, а якщо молодята самі на себе заробляють і, що головне, готові самі платити за своє весілля, то їм і Бог велів самим вибирати і місце вінчання та забави, і весільний одяг, і музику, словом, зробити все так, як хочуть вони, а не як хочуть батьки. Бо одружуються все-таки молодята, а не їх мами і тати.
Отже, для молодят, бажаючих весільного екстріму – п”ять плюсів на користь гуцульського весілля.
Плюс перший: природа і краєвиди
Певно, нема такого українця, який би не був у Карпатах і не бачив на власні очі, які там розкішні краєвиди, і не дихав цілющим гірським повітрям, та все ж нагадаю, яка вона, краса Карпат, дивіться фото:
А тепер, дорогі молодята, уявіть собі ваші весільні фото і відео на фоні цієї краси. Уявили? Правда, це зовсім не те, що знимка з покладання квітів до пам”ятника :) ? Ну, хіба ви вже були би зовсім „діти міста” і інших весільних фоток, як на фоні міського трафіка, собі не уявляли, тут я вже нічим зарадити не можу.
Плюс другий: весільне вбрання в народному стилі
Плюс, як на мене, великий, особливо для любителів етнік-весіль. Ніяка біла сукня нареченої, ніякий парадовий костюм нареченого не можуть зрівнятися з багатством кольорів і красою гуцульського весільного вбрання, дивіться фотки:
Плюс третій: весільний транспорт – коні!
До загсу чи до церкви на „Мерседесі” – це добре. А на конях – краще! На мою думку, принаймні. Знову ж таки: вражень, романтики та екстріму на 200 процентів більше. Фото і відео також устократ, а то й більше, цікавіші і мальовничіші, аніж кадри з кортежу весільних легківок.
Не сиділи ніколи на конях? Причин переживати нема. Завжди хтось підстрахує, як от молодят на цьому фото:
Плюс четвертий: унікальна дерев”яна архітектура церков, приватних садиб, ресторанів та кафе
Про красу дерев”яних храмів Карпат вже казано-переказано, писано-переписано, та що писати і казати, якщо ви самі, певно, були і бачили ту красу на власні очі. У Ворохті були? Там є чудова дерев”яна греко-католицька церква Різдва Пресвятої Богородиці (на фото):
Ну а для шлюбної ночі молодятам, думаю, абсолютно підійшла б така симпатична дерев”яна кімната з дерев”яним ліжком ручної різьби, вкритим пухнастим гуцульським ліжником. А традиційні пелюстки троянд можна порозкидати по території кімнати, як кажуть, за бажанням трудящих :) Хоча, як на мене, вони тут і непотрібні, кімната виглядає досить спокусливо і без них.
Забула сказати про ще один варіант проведення шлюбної ночі – попроситися до котрогось газди на стрих на сіно :) Ну, це вже для дуже екстремалів, думаю :) Хоча молодята, які через таке пройшли, зізнавалися, що було дуже романтично, най сі сховає готель :)
Плюс п”ятий: гуцульські звичаї, запальна музика і танці
От такої забави, як на гуцульському весіллі, ви таки точно не будете мати на традиційному міському весіллі, хай там навіть буде і найкращий тамада, і мікрофони у музикантів не фонять... У горах Карпатах троїстим музикам мікрофонів і не сильно тра, бо в них музика акустична, автентична, не підсилена усілякими там електроефектами. Жартую, звичайно, мають вони і мікрофони, і все, що треба, якщо весільна забава більша, так чоловік на 100 з чимось. Ну а якщо невеличке, камерне весілля на 35-50 осіб, то тих підсилювачів і справді не дуже-то і треба, народ і так забавлятися буде. А забавлятися у Карпатах що вміють, то вміють! Таких танців, як на Гуцульщині, нема більше ніде по всій Україні. От як цей, „Аркан”, суто чоловічий танець:
Таке враження, що танцює професійний ансамбль, правда? Нічого подібного, звичайні місцеві хлопці. Просто вони танцюють це з ДИТИНСТВА, на кожному весіллі у селі, з діда-прадіда, покоління за поколінням, і нащо, питається, якогось там балетмейстера-постановника?
Або гляньте-но на цей танець на весіллі у Карпатах, зветься „Гуцулка”. Скільки там вогню та енергії!
Говорячи про традиційні весільні звичаї та обряди у Карпатах, вони також неповторні та унікальні і відрізняються від негірських весільних обрядів. Наприклад, на Поділлі молодята почергово кусають хлібину. За традицією, хто відкусить більший шматок, той буде керувати у сім”ї.
У Карпатах для подібного ритуалу печуть не просто хлібину, а калач з діркою. Спочатку молодята повинні разом подивитися у дірку калача. За повір”ям, їм має показатися, скільки у них буде діточок :) Ну а далі наречений з нареченою не кусають, а розривають калач, кожне до себе, аби знати, хто ж буде главою у їхній сім”ї. Все просто - кому дістанеться більший шматок, той (чи та) і головуватиме в родині. Дивіться цей звичай на фотo знаної українсько-американської фотомисткині Тані Д'Авіньйон:
