Що не можна вдягати гостям на весілля? Американські поради в українській інтерпретації

Прочитала я от щойно поради від американського телеканалу ТіЕлСі (канал має кілька хороших весільних шоу) про 10 речей, котрі ліпше ні за яких обставин не вдягати гостям на весілля. Поради хороші і по суті, скажу вам! Правда, читаючи їх, я всі ці гарні настанови автоматично співставляла із нашими українськими реаліями - так би мовити, інтерпретувала їх в українському дусі - і ось подивіться, що у мене вийшло.

Отже, 10 речей, котрі ніколи, за ніяких обставин ліпше не вдягати весільним гостям

1. Біле

Ну, тут йдеться здебільшого про дамські вдяганки. „Ніколи не є хорошою ідеєю вбратися у те, що помилково може бути прийняте за весільну сукню”, - цитую оригінал. Погоджуюся на всі 100 відсотків! У білому на весіллі має бути тільки одна панна – наречена. Я особисто ніколи б не вдягла, та й не вдягала на нічиє весілля нічого абсолютно білого, а якщо і було деколи, то тільки у комбінації з іншим кольором, як, наприклад, вишиванка.

2. Щось виклично-крикливе

Це також стосується здебільшого жіночих убйорів. Крикливого кольору сукня, надто яскравий макіяж, якийсь дуже сильно чудернацький капелюх – ні-ні-ні! Все це буде однозначно відвертати загальну увагу від нареченої, а спрямовувати цю увагу на тебе, застерігає ТіЕлСі. Власне, „ти змусиш людей про себе говорити, будучи у такому вбйорі, але сумнівно, що тобі сподобається все те, що про тебе будуть балакати!”, йдеться у порадах.

Ну, за капелюх я би так не переживала, бо ніхто із гостей на українське весілля капелюхів не вдягає. Взагалі. От не прийнято в нас, як у них, і усьо. Так що тут підстав для хвилювань, кажу ж, нема. 

А от із тим, що на весільну забаву не варто вивбируватися, як дідько на малини, як кажуть у нас на Галичині – цілком і абсолютно погоджуюсь! Коли кумасі за столами починають показувати на тебе пальцями і перешіптуватися, це віщує мало приємного. 

3. Брючний/діловий костюм

Стосується жінок, звичайно. “Ви йдете на весілля, а не на ділову зустріч в офісі!” – застерігає ТіЕлСі.

Сукня чи спідниця – ось одяг на весілля для жінки. Також ліпше не вдягати комбінації „строгий піджак – спідниця”. Отут я згодна! Ну бо дуже часто на українських весіллях, потрапивши у компанію дам середнього віку, маю враження, що мене оточують „дружини секретарів райкому партії” – через оті їх „квадратні” строгі костюми, а ще якщо костюми темно-сірого чи інших „загробних” кольорів... Йой!

Рада, що ще хтось із компетентних у весільному дрес-коді думає так само, як і я. „Так, ми знаємо, що багато впливових жінок дуже часто не вилазять із брючних костюмів, але якщо вже навіть Хілларі Клінтон вдягнула на весілля своєї доньки Челсі шикарну і грайливу сукню, то ти також можеш!” – це ТіЕлСі звертається до тих бізнес-леді, котрі, певно, і сплять, і ванну приймають у строгому костюмі. 

4. Випускна сукня

Випускний одяг ТіЕлСі не рекомендує вдягати на весілля молодим панянкам із цієї причини, що сукні на випускні бали за кордоном переважно світлих і пастельних кольорів, як от білі, кремові чи кольору шампанського, і тому не дуже добре, що плаття колишньої випускниці буде скидатися на плаття нареченої. Правда, не знаю, як задавно складалися/писалися ці поради, оскільки я була на західному випускному от буквально цього року і бачила плаття випускниць і червоного, і бордового, і темно-синього та інших насичених кольорів. Так що, коректуючи цю настанову, я б сказала, все залежить від кольору і від стилю сукні. Якщо сукня виглядає по-дорослому – вперед і з піснею у ній на весілля! Ну а якщо копія пишної спіднички Мальвіни, ліпше пошукати щось із дорослої опери.

Більше того. Абстрагуючись від українських реалій, не кожному юному дівчатиську – колишній випускниці – по кишені купувати нову сукню на весілля подруги чи когось в родині, в той час, коли випускна сукня ще досить пристойно виглядає. Не одна українська панянка, йдучи за дружку на весілля, вдягала і вдягає свій випускний одяг – не бачу в тому ніц поганого (сама так робила, до речі).

Водночас знаю випадки, коли майбутні українські наречені купували/орендували білі чи пісочного кольору плаття у випускниць і йшли у цих платтях під вінець! А чому б і ні, якщо стилістика сукні дозволяє?

5. Тіара

Нє, ну це загнули! Жодна з українських дівчат чи жіночок на голову такого не нап’ялить, йдучи на весілля, бо прекрасно знає, що це – аксесуар нареченої. Неписане правило. Ну ще котра випускниця на випускний любить одягнути тіару до свого „принцесиного” плаття. Або маленькі дівчатка до першого причастя вдягають тіарки. Та й всьо! Такево би українська жінка на вісілє начепила, то на неї би всі сє зглєдали і рік після цього весілля обговорювали. Так шо ця порада для нас, українок – пролітає.

Ну а на Заході кобіти, котрі є гостями на весіллі, якогось милого ці тіари, бачте, вдягають, інакше б для них не писали таких засторог. „Ніколи, ні за яких обставин, не вдягай на весілля тіару, ну хіба за винятком, що це твоє весілля. Тому що це не тільки неповага до нареченої, а й ти будеш виглядати кумедно”, – гарно сказано, і я з цим цілком, повністю і абсолютно погоджусь!

Це правило, додає ТіЕлСі, поширюється також на жіночі декоративні обручі для волосся або інший вид прикрас, що можуть бути помилково сплутані з тією, у яку буде вдягнута наречена.

6. Штани-кльош та інший одяг такого типу

Годиться вдягати десь увечері на танці в барі чи на дискотеці. „Диско-одяг на весіллі– це не круто”, - зауважує ТіЕлСі.

Наскільки я в курсі, на західні дискотеки нині молодь ходить в чому попало – це у малих та середніх містах. А у великих містах-мільйонниках, десь у „наворочених” барах, та ясно, що вибираються у щось таке супер-пупер танцювальне. Правда, моя уява далі кислотного кольору комбінезонів не сягає. Богу дякувати, на українські весілля такі речі не прийнято вдягати взагалі.

7. Смокінг

„Тільки один хлопець має право бути на весіллі у „костюмі пінгвіна” - це наречений”, – констатує ТіЕлСі. Ну не знаю, яким боком це правило пристосувати до українських реалій, оскільки на українське весілля навіть наречений рідко вдягає смокінга. Українські женихи надають перевагу костюмам чорного, сірого, бежевого чи сріблястого кольорів. Часом наречена і наречений, особливо у літню пору, вирішують, що обоє будуть у білому – вона у білій сукні, він у білому костюмі. Смокінги, йдучи під вінець, вдягають тільки сини деяких українських багатіїв. Звичайні хлопці такими „буржуазними замашками” не заморочуються.

8. Джинси і футболки

Не важливо, наскільки простецький дрес-код того чи іншого весілля – йти на нього у джинсах і футболці все одно непристойно. Навіть якщо це дуже скромна церемонія, все одно жінкам ліпше натягнути якесь просте плаття, а чоловікам – штани і сорочку. „Навіть не думайте, щоби влізти у фліп-флопс!”, - застерігає ТіЕлСі. Фліп-флопс по-нашому – це шльопанці-в’єтнамки.

Нууу, ця порада явно не для українців! Жоден гість, а тим більше гостя на українському весіллі, навіть у найглухішому селі чи хуторі, не заявиться на забаву у джинсах чи футболці. Та ви що? Та то би була ганьба на все село, вже не кажучи про місто!

А прийти на українське весілля у в’єтнамках?!! Та це взагалі немислимо!

Отак-то воно, друзі, є у „бідній” Україні. Народ себе надто поважає, щоби прийти на весілля, та і на будь-яку іншу забаву, звиняйте, як бомж.

А от на „ситому” Заході, де я зараз живу, люд, виявляється, цілком і цілком може вдягти джинси, футболку, кросовки чи гумові шльопки на весілля. Тут сильно не „паряться” з приводу зовнішнього вигляду. А ті всілякі гумові та пластмасові капці, до речі, місцевий народ так любить, що, певно, і спав би в них!

От для таких ТіЕлСі і наголошує: „Взуття на танкетках, підборах, босоніжки, балетки – нормально, а от пластмасове взуття – це величезне весільне „ні-ні”. Виняток – якщо весілля на пляжі, і якщо у запрошеннях зазначена така форма одягу, як шльопанці.

9. Щось відверте. Щось, що кричить „Глянь на мене”

„Нічого поганого в тому нема, щоб показати трохи ніг чи декольте інколи, на відповідну оказію, але от... весілля не є однією із цих оказій”, - роз’яснює ТіЕлСі.

Весілля – це оказія, де наречена має бути центром уваги, і вдягнута надто відверто гостя може перетягнути на себе усі погляди, чим зробить велику медвежу послугу нареченій, оскільки увага гостей буде прикута не на наречену, а на фривольну вдяганку гості. На особливо відверте міні котроїсь із пань чи панянок, приміром... Ну і від себе додам. От щось ніяк не сприймаю я на дівчатах – гостях на весіллі -  туфель на цих височезних-превисочезних підборах. Складається враження, що панна щойно від танцювальної стійки у стриптиз-барі. Говорячи про танці, українські дівчата якимось дивним чином умудряються перегарцювати на своїх височезних каблуцюрах усі вальси-польки-коломийки.

Тим не менше, ті надто високі підбори викликають зорову і смислову асоціацію, що їх власниця є, м’яко кажучи, не дуже серйозною особою. Хм, чи то тільки я тут така „правильна”, чи, може, ще хтось із вас так думає, дорогі мої читачі?

Тим не менше, цілком і абсолютно погоджуюсь із автором порад по оцьому конкретному пункту: наше тверде весільне „ні-ні” усьому надто відвертому в одязі і такому, що кричить „глянь на мене” чи, як я б додала, „ходи зі мною”. 

10. Чорне

Ні чоловікам, ні жінкам на весілля не рекомендовано вдягати чорне. Із тієї простої причини, яку, здається, навіть школяр повинен знати - що чорний колір асоціюється із похороном і трауром.

Хоча для жінок можливі варіанти. Залежно якого фасону і тканини ваша чорна сукенка. Якщо грайлива, з декольте, шифоном, блискітками, рюшами, воланами – для весілля може бути. Або, додам від себе, у комбінації з якимось іншим кольором. Але, якщо ваша чорна сукня пошита у стилі „з комірчиком і на всі гудзики”, тобто, „якщо є найменший шанс, що це ж саме вбрання годиться і на похорон, ліпше повісьте його назад в шафу і вдягніть щось кольоровіше і веселіше”, - радить ТіЕлСі.

Гарної вам забави і хай всі обговорюють ваш одяг весільного гостя/гості тільки із захопленням і у позитивному руслі!

P.S. Дякую за фото красивих ніг у в'єтнамках чарівній дівчині Оксані з Тернополя. Сама ж Оксанка  на весілля у таких шльопанцях не ходить, звичайно - тіко на пляж!

Чим відрізняється українське весілля від американського (західноєвропейського)?

Весілля на „дикому Заході” (маю на увазі Північно-Американський континент і Західну Європу), втім, як і одруження взагалі, - це трохи не те саме, що в Україні.
В Україні, особливо в її сільській місцевості, на думку громадськості, дівчина має вийти заміж до 20 років, бо після 20-ти вона вже рахується як „стара дівка” (наречений може бути трошки старший). В більших українських містах вже на вік не так сильно звертають увагу, а думають про те, щоб дитина спочатку здобула освіту в коледжі/університеті, бажано, щоб знайшла якусь роботу (особливо це бажано для хлопця, який традиційно в Україні вважається главою сім”ї і годувальником), а вже потім можна і про женячку думати. Відповідно, вікова планка одруження в українських містах „стрибає” вище, років так до 25-27-ми. Один мій знайомий одружувався у 29 років, то йому сказали, що він останній з усіх його однокласників, мали на увазі хлопців-однокласників, іде під вінець, бо всі решта вже давно „окільцьовані”.
На „дикому Заході” все трохи по-іншому. Молоді люди роками живуть у парі, але путами Гіменея себе пов”язувати не спішать. Так живуть, живуть, дітей спільних народжують і нічим таким не переймаються, мовляв, а що люди скажуть? Правильно, а чого б так і не пожити, якщо спільне проживання між партнерами у багатьох країн визнано законом майже як шлюб, то, питається, нащо собі голову морочити думками про одруження? Але ж морочать все-таки і одружуються...
В Україні є такий жарт, як малий хлопчик питає маму і тата, мовляв, я був на всіх весіллях, а чому я, мамо і тату, на вашому не був?
На Заході з цього жарту не дуже й сміялися б, бо там часто так є, що мама з татом одружуються, а їхнє маленьке чадо поперед ними йде і квіти розкидає в церкві на вінчанні, або ще є, що доросла донька буває мамі за дружку :)

Дружки і дружби

До речі, про дружок і дружбів. Якщо ми звикли до того, що в українських молодят має бути дві дружки і два дружби, то на Заході їх набирають цілу „колєйку”, часто по 7-8 дружок і відповідно стільки ж дружбів. У принципі, і в Україні подекуди так є, що дружок і дружбів більше, аніж по двоє: пригадую весілля, де нас, дружок, було аж чотири, ну і дружбів відповідно так само.
Що цікаво, в Україні є давня традиція, що дружби і дружки повинні бути неодруженими. На Заході такого нема, там одружений чоловік чи одружена жінка можуть бути groomsman (дружба) і bridesmaid (дружка).
Також на Заході прийнято, щоб дружки на весіллі були в однакових сукнях, а дружби відповідно в однакових костюмах. В Україні такого майже не дотримуються.
Ще одна відмінність. На західній церемонії весілля не тільки наречена повинна мати букет у руках, але і кожна дружка. В Україні дружки букетів у руках не несуть, вони тільки мають букетики квітів на грудях, щоби люди знали, котра є дружка :)

Весільна процесія

В Україні дружби ведуть молоду до церкви (рагсу), а дружки – молодого. Далі на порозі церкви священик зустрічає молодят і веде їх до вівтаря. Дружки і дружби стоять позаду молодят на церемонії.
На Заході все інакше. Почну з того, що там нема двох церемоній шлюбу, як в нас – в церкві і рагсі, бо там церковний документ про укладення шлюбу має юридичну силу. Так от, щодо західної церемонії. Спочатку заходять в церкву всі гості, потім дружби і молодий. Молодий з дружбами стоїть коло вівтаря і чекає наречену. Далі по проходу йдуть маленькі дівчатка (flower girls) і розкидають квітки чи пелюстки квіток. Потім йдуть дружки (по одній). А далі батько веде наречену до вівтаря і віддає її прямо у руки нареченому. Цю традицію, коли батько веде доньку на церемонію шлюбу, до речі, перейняли вже подекуди і в Україні – деякі рагси занесли то у свої сценарії.
Також на Заході стало дуже модно останнім часом, щоб обоє батьків, тато і мама, вели доньку до вівтаря. Ну і відповідно, як немає батька, то наречену веде тільки мама. Часом, навіть якщо один з батьків і є, то наречена йде до вівтаря сама (згадайте знаменитий фільм „Runaway Bride” з Джулією Робертс).
Взагалі ж на Заході надають величезного значення, власне, церемонії походу до вівтаря. Часом дружки, дружби і наречені придумують цілі театралізовані шоу з танцями, як оце

Ви, певно, на то все дивилися і думали, хм, чи ті молодята будуть так само вистрибувати, як доведеться йти в судову залу на розлучення... Ха! Я також так думала, поки не знайшла оце відео

Після перегляду тої комедії в суді я цілковито повірила приказці, що американці навіть зі свого похорону вміють зробити шоу :)

Репетиція... весілля?!

Так більше того, народ. Я вам не сказала ще одного. На Заході настільки серйозно ставляться до самого процесу весільної церемонії, що навіть роблять... репетицію весілля, точніше, обряду укладення шлюбу. День або за кілька днів до весілля збираються молодята, дружби з дружками, їхні батьки і деякі гості, всі йдуть до церкви, де священик проводить репетицію шлюбу, тобто розказує і показує молодятам, дружбам і дружкам, куди йти, де стояти, що казати і т.д. Після репетиції всі дружно йдуть на обід чи вечерю (rehearsal dinner).
Я собі уявляю, якби в Україні запропонувати молодятам і їхнім гостям таку репетицію, то всі би дружно сміялися і крутили пальцем коло скроні: мовляв, кому воно треба? Це що, концерт чи вистава?

Одяг нареченої

Наші в Україні перейняли собі із Заходу ритуал, коли наречена кидає свій букет неодруженим дівчатам на весіллі. За повір”ям, котра упіймає, та найшвидше вийде заміж.
Також із Заходу прийшло до нас інше повір”я: що наречений не повинен бачити сукню нареченої до весілля, бо якщо випадково побачить, то не буде щастя у майбутньому шлюбі. Не всі, правда, в Україні того дотримуються, але... Я дотримувалася, мої подруги також :)
Ну і ще я була свідком такої кумедної ситуації, пов”язаної з одягом нареченої, коли виходила заміж одна з моїх подруг, розлучена, її доньці було на той час ледь більше 20 років, тобто дитина вже також шлюбного віку. Так от, моя подруга, її донька і я шукали весільне вбрання. Знайшли в тій же „точці”, де я купувала своє (я виходила заміж раніше). Продавець мене пам”ятав і з радістю допомагав нам вибирати. Коли ж ми нарешті знайшли, що нам треба і пішли платити, я запитала продавця: „А знижку нареченій дасте?”. „А хто наречена?”, - перепитав продавець, дивлячись на мою подругу і її доньку. Річ у тім, що моя подруга у свої сорок з хвостиком виглядає як модель і за зовнішнім виглядом нічим не поступається доньці. Так от, коли продавець запитав, хто наречена, моя подруга засоромилася, почервоніла, як рак, і сказала: „Не я”. І взагалі, протягом усього часу підготовки до весілля подруга страшенно комплексувала і дуже незручно почувала себе у ролі нареченої. Вона постійно наголошувала, що, мовляв, у мене от донька вже шлюбного віку, а тут мама ще у весілля бавиться, чи не сором? Я вже була втомилася давати їй „чортів”, порівнюючи то все із „диким Заходом”. Я їй казала: “Дивись: там жінка народить троє дітей, часом всі від різних чоловіків, і тут ще якийсь достойний мужчина запропонує їй заміж, то що вона, думаєш, робить? Вона вдягає білу сукню, чіпляє на голову вельон і йде до вівтаря з такою невимовною гордістю, що вона наречена, що ти собі не уявляєш! А ти? Ти принаймні народила дитину у законному шлюбі, ну, так сталося, не склалося життя, розлучилися, то чого встидатися, питається?”.
Моя подруга „розкомплексувалася” вже аж на своєму весіллі – і до вівтаря йшла гордо, правда, не у вельоні, але у дуже вишуканому вбранні, і на самій забаві супер як почувалася. А чому б і ні, коли гарний чоловік за дружину бере?

Забава!

Власне, про забаву. Отут різниця між українським і західним весіллями просто кардинальна. На західному весіллі нема, як в Україні, першого стола, другого стола і третього стола. Там просто подадуть обід (чи вечерю), народ поїсть, а далі офіціанти приберуть зі столів, залишивши тільки напої, і все, починаються танці. Якщо ж хтось побоюється, що може бути голодним у перерві між танцями, то боятися зовсім нема чого – там танці тривають не цілу ніч, як в Україні, а дві, ну три години від сили, і все, по весіллю, пора додому. Загальна тривалість західного весілля, включно з церемонією і забавою – 4-5 годин від сили, а то й менше.
Американець Террі, чоловік моєї подруги (вони одружувалися в Україні) і його брат-холостяк Тайсон поверталися об 11 вечора з котрогось американського весілля, яке тривало в загальному три години. То Тайсон пожартував: “Террі, якби то було твоє весілля, то зараз воно би тільки починалося”.

Поцілунки

Українське весілля неможливо уявити без традиційного „Гірко!” молодятам, та і не тільки молодятам, а й дружбам, дружкам і навіть старості. Гості для кожного мають приспівку. Для молодят:
Ой гірка горілка,
Не будемо пити,
Просим молодого
Та й посолодити!
Гірко! Гірко!
Після цього молодята повинні поцілуватися, а щасливі гості протягом поцілунку ще й рахують голосно „Один, два, три....” і так далі, щоби визначити, як довго той поцілунок триває.
Після молодят настає черга дружбів і дружок. Їм зазвичай співають:
Не будемо пити
Ту гіркую юшку,
Нехай поцілує старший (молодший) дружба дружку!
Гірко! Гірко!
Якщо ж котрийсь дружба дуже сором”язливий і не наважується поцілувати дружку (хоча я сумніваюся, що в нас такі ще є :) то гості йому співають:
Ой що то за дружба,
Що то за зараза,
Він боїться дружки,
Як противогаза!
Ну і ще масу усіляких приспівок знають люди на тему поцілунків дружбів і дружок.
Мають українські весільні гості жартівливу приспівку і для старости:
Не будемо пити
Тую бурачанку,
Нехай поцілує
Староста коханку!
Гірко! Гірко!
Після такої пісеньки староста має право поцілувати будь-яку з жінок на весіллі, звичайно, крім нареченої і крім своєї дружини :)
Словом, на українському весіллі всі перецілувалися, хто з ким міг і хто з ким хотів, а от на західному такого нема. Там тільки наречений може поцілувати наречену. Вперше – в церкві, коли священик проголошує молодят чоловіком і дружиною. Проголосивши, він каже: „You may now kiss the bride” (“Тепер ти можеш поцілувати наречену”).
Тепер я розумію, чому мій чоловік, котрий, власне, із „дикого Заходу”, тихенько допитувався мене протягом всього нашого греко-католицького шлюбу в Україні, мовляв, коли вже, нарешті, священик буде казати, що я можу тебе поцілувати? Потім я йому пояснила, що в нашій церкві так не прийнято, треба чекати до забави – отам-то ми вже „відірвемося”!
Так от, повертаючись до весільної забави на „дикому Заході”, там також є традиція, що наречений має поцілувати наречену. Дружби і дружки там між собою не цілуються – не прийнято, а щодо „староста коханку”, то там такого явища, як старости, і нема.
А щоб спонукати молодят до поцілунку, наприклад, американці мають інший звичай, якого нас навчив Тайсон з США (про нього я розповідала вище, він був за дружбу на українському весіллі свого брата Террі і моєї подруги). Так от, щоб молодята поцілувалися, гості на американському весіллі не співають ніяких пісень, не кричать „Гірко!” – вони просто постукують виделками по бокалах, створюючи такий загальний „кришталевий дзвін”. Словом, Тайсон показав той звичай на весіллі моєї подруги, і знаєте що? Нам, гостям, так то сподобалося, що ми до кінця весілля вже й не співали нічого і не кричали „Гірко!”, а просто вистукували виделками по наших бокалах майже після кожного тосту. А що? По бокалу стукати - не косою махати, і навіть не співати - принаймні до співу треба прикласти трохи інтелектуальних зусиль... А тут...