Нарешті весілля у нашій окрузі! Уррааа!

Уважний читач „Українського весілля” не міг не помітити, що я тут не один раз вже бідкалася-побивалася, мовляв, так би хотілося на вісілє, за файний стіл з олів’є-голубцями-холодцями і солодкими ворішками на кльоші, але, от холєра, щось наразі ніхто із рідних, близьких та знайомих не жениться/заміж не виходить... І ось, нарешті – зрухалися!! Ура!!! Дуже дорога мені дитина, моя хресна доця збирається заміж! Так шо чекаємо на весіллє, олів’є, ну і все інше, класне і приємне, що з цими словами римується і асоціюється. А моя уява наразі працює у напрямку, якою ж нареченою буде Катруся (так звати мою хресну доцю). Чомусь вона мені уявляється дуже такою лірично-романтичною, як от ця красуня з незвичним іменем Селісті:

І водночас я бачу Катю отакою-от князівною-бояринею, як наречена Юля:

Ну але то все мої фантазії. Упевнена, що моя кума – мама Катрусі – також має своє особливе бачення образу-іміджу рідної доньки під вінцем. А котра мама не має?

Але найголовніше з того всього – як бачить себе нареченою сама Катруся. У що вона уявляє себе одягненою у цей архіважливий день свого життя. А знаючи свою похресницю, сто процентів можу сказати, що вона уважно вислухає всі поради і всі точки зору, але все одно зробить так і вдягне те, що сама бажає і відчуває. І правильно зробить! Так і повинно бути! Це ЇЇ весілля і тільки ЇЇ! Чекаю вже з нетерпінням цього особливого дня... Ех, погуляємо!..

Цей трепетний момент вінчання... Наречена…

Просто підбірка фотографій наречених у момент таїнства вінчання... Про що думають українські красуні у цю відповідальну і трепетну мить духовного єднання із своїми коханими? Що відчувають вони, стоячи під вінцем –  оця гуцульська Княгиня (так величають наречену на Франківщині),

чи Анна, журналістка із Києва,

чи моя найкраща подруга Оля (також журналістка, до речі)?

Захоплююсь вами, дівчата, і вашими почуттями!

Стильна наречена – це не тільки біле по білому

Цікаві ідеї для манікюру... Призначені взагалі-то до Дня Валентина, але, як на мене, підійшли би і до іміджу нареченої. Особливо якщо у білій сукні чи букеті нареченої присутні червоно-рожеві елементи. А ще замість традиційних білих туфель та вдягнути рожеві чи червоні, як на цьому фото... Супер!

Традиційний український вінок і його сучасна модифікація

Написала я щойно цей заголовок і подумки жахнулася, як він дуже вже занудно-науково звучить. Насправді те, чим хочу поділитися з вами, зовсім не занудне, принаймні для дівчат, які збираються заміж. Віночок! Або його еквіваленти. Тобто, а що б його таке вдягти на голову у день весілля? Кожна наречена замислюється над тим.
Перше, що спадає на думку і що українська наречена вбирає до шлюбу століттями – традиційний вінок зі стрічками. У 20-му сторіччі стрічки трансформувалися у вельон, але вінок залишився, правда, також трансформувався: у піввіночок, у просто квітку на волоссі, а в 1970-80 роках – навіть у капелюшок, з вельоном чи без нього.
Сучасна наречена у сучасному весільному салоні може вибрати на свою чарівну голівку, чого тільки душа забажає. От я, наприклад, на своє весілля вибрала собі піввіночок на голову, з невеличких шовкових біло-рожевих троянд, зроблених під натуральні:

Ось мій вінок крупнішим планом:

А от політик з Тернополя, чарівна Галина Ратушняк, йдучи до вінця, одягла на голову таки справжній вінець, з живих ромашок і з біло-голубими стрічками, усе в тон її білій сукні з голубою українською вишивкою і в тон весільному букету:

Галина і її чоловік Михайло організували їх весілля в українському стилі, тому все на забаві, в тому числі і одяг наречених, було в українських традиціях. Не можу не поділитися крупним планом цього розкішного весільного віночка української красуні-нареченої:

До речі, тим, хто планує свою весільну забаву і вбрання наречених в національному стилі, я б рекомендувала відвідувати фольклорні і туристичні фестивалі та виставки, як от Західно-Український Туристичний виставка-фестиваль у Тернополі. Це щорічний фестиваль, проходить він зазвичай у середині травня, і на цьому святі українських ремесел, української їжі і української музики можна знайти стільки ідей для свого майбутнього весілля у етнік-стилі. От наприклад, як цей вишиваний жіночий костюм, який був на продаж на тернопільській виставці і не значився як весільний, але який цілком, на мою думку, може бути одягом для нареченої, котра планує мати традиційне українське весілля.
А от ще одне моє відкриття на цьому фестивалі-виставці - обручі-віночки для волосся, виготовлені народним майстром з Тернополя Наталією Ляшок (на фото – майстриня зі своїми виробами):

Мушу сказати, що Наталія абсолютно точно відчула сучасні модні тенденції і наробила тих обручів, можна сказати, на злобу дня, бо зараз обручі з квіткою (є в неї і такі) страшенно модні і їх можна носити навіть на щодень. А от функціональні і практичні обручі-віночки, які є Наталиним винаходом, дуже стануть у пригоді дівчатам, які співають або танцюють в українських ансамблях, ну і звичайно, нареченим, котрі виходять заміж в традиційному або стилізованому українському вбранні:

Українська наречена, яка виходила заміж у Лондоні, дала оголошення, що шукає... гостей на своє весілля

Фото Тараса Хлібовича

В англійському „Телеграфі” натрапила на розповідь про українську наречену, яка виходила заміж у Лондоні і дала оголошення в пресу, що шукає... гостей на своє весілля. Нічого кумедного тут нема. Молодята робили весілля на 150 чоловік; з його боку було заплановано купу гостей, а з її боку на весілля збиралися тільки батьки, бо родичі і друзі не мали можливості приїхати.
Як не мали, то не мали, питається, для чого тоді скликати незнайомих людей? Ага! Не так все просто там, на тому „дикому Заході”. Хто коли-небудь бачив західні фільми, де показують весільні церемонії в церкві, то пам”ятає, що там по один бік сидять гості молодого, по інший бік – гості молодої. Факт, що то би було дико споглядати повно народу з одного боку і порожні крісла з іншого. Тому винахідлива українська наречена дала оголошення, що шукає 30 пристойних людей, яких запрошує бути гостями на її весіллі. Винагорода для них – банкет і танці „на халяву” :) Також вона зазначила, що шукає добровольців на ролі дружок і дружбів.
Ну що тут сказати? Молодець дівчина, зорієнтувалася і знайшла вихід із ситуації! Шкода, я не побачила в газеті продовження цієї історії, може, вони і не писали більше нічого... Тож залишається тільки здогадуватися, як там воно все відбувалося.
По-перше, як познайомилися українська дівчина і англійський хлопець? Найвірогідніших варіантів, думаю, є два. Варіант перший: дівчина була в Англії на заробітках, там і зустріла свою долю. Варіант другий: знайшла нареченого по інтернету.
По-друге, просто цікаво, чому тільки батьки змогли приїхати на весілля доньки і більше ніхто з друзів і родини? Правда, це може бути більше цікаво англійцям, бо українці знають приблизну відповідь на таке запитання: все впиралося або в фінанси, або у візові проблеми.
Щодо фінансів. Не кожен українець може собі дозволити поїхати відпочити навіть на Чорне море, не те, що в Англію на весілля. Це, братці, нині дороге задоволення, та що я вам розказую, самі знаєте...
А щодо візових проблем... Тут також українцям відомо, що не так воно і просто нині відкрити візу (навіть туристичну) в будь-яку західну країну: всі моментально бачать в тобі потенційного заробітчанина. Що ж... нашого цвіту по всьому світу... Створили самі собі заробітчанський імідж, то що ж тепер хочемо?
Хм, якщо припустити, що дівчина знайшла собі англійця, перебуваючи на заробітках, то я собі думаю: якщо б навіть родичі і друзі тої дівчини нашкребли грошей, щоб поїхати на її весілля, і якщо б навіть їм всім відкрили візи, а якщо вони всі із Західної України, звідки найбільше народу їде на заробітки в Англію, то абсолютно не виключено, що там би половина тих гостей залишилися „гостювати” ще так років на два – на п”ять... Нелегалами, звичайно, бо туристична віза не дає права на працю. Що ж, такі наші українські реалії...