Весілля похресниці: постаті, характери, миттєвості, обличчя

Цим фотооглядом завершую серію розповідей про весілля похресниці. Похресниця моя, єдина, щонайдорожча, звати її Катруся, а її нареченого, тепер вже чоловіка – Тарас.

Ось вони, наші милі молодята – Тарас та Катруся (я дуже рада, що „зловила” такі щасливі емоції на їх обличчях):

А тут – щасливі емоції вже самої нареченої:

А тут – її розкішна сукня:

Далі – щасливий батько нареченої:

Тут він зі свахою, тобто матір’ю нареченого:

Для мене особисто одна із улюблених фоток із Катиного весілля – оця, її мами, тобто моєї куми. Сфотографовано було якраз після церковного шлюбу молодят. Оце експресія материнської радості за дитину! Рада, що мені вдалося цю експресію упіймати на фотомить:

Про Катину маму, тобто мою куму, особливе слово. Вона ретельно готувалася до доччиного весілля, продумуючи кожну деталь, і не забуваючи також те, як члени їхньої родини будуть виглядати у цей важливий день. Хотілося, щоб якнайкраще, і моя кума цього добилася! Свою зачіску (ще раз гляньте на фото вгорі) вона придумала сама. На церемонію церковного шлюбу доньки вбрала просто білий піджачок із спідницею та українськими коралями, а от на весільну забаву у ресторані... Я якось обмовилася, що сукня, яку кума вдягнула на забаву, була найкращою сукнею, яку я коли-небудь бачила на матерях наречених! Та гляньте-но самі. Розкішна, правда ж?

Сукню пошила молода і надзвичайно талановита кравчиня з Тернополя, причому за лічені дні до весілля. Аксесуари до сукні (червоні босоніжки, червону з жовтим сумочку і такий же браслет) підбирала сама наречена Катруся – ну бо ж хотіла, щоб її мама виглядала якнайкраще у цей спеціальний день. 
Ну і відповідно я, тобто хресна мама, не змогла не сфотографуватися з кумою:

На мені, до речі, український гердан-силянка, який я вдягала на своє весілля – хотілося розмаїтим чином передати якось, як кажуть, естафету поколінь. 
Ще одна спільність між нашими двома весіллями – моїм і моєї похресниці – що і в неї, і в нас з чоловіком грав гурт „Веселі галичани”, котрий є найкращим фольклорним колективом Тернополя і околиць. Усі – музиканти, танцюристи та співаки гурту – професіонали, у складі колективу - кілька заслужених артистів України. Власне, на нашому весіллі Катруся, тоді ще незаміжня, і, по-моєму, навіть ще не знайома із Тарасом, загорілася мрією – коли буде виходити заміж, то хоче, щоб у неї грали „Веселі галичани”. Мрії збулись! Ось вони, музиканти гурту, на Катиному весіллі – точніше, один музикант, цимбаліст Василь (публікую фото тих, хто ліпше вийшов на знимці J ):

Також надзвичайно приємно було бачити на весіллі Оксанку Гребеняк, керівника тернопільського співочого родинного гурту „Великодні зернятка”, та її доню:

Обоє, Оксанка з дочкою, відспівали всю церемонію торгівлі за наречену „на брамі”, а також благословіння батьків молодятам. 
А відзняла усе весілля на відео одна з найкращих у Тернополі (якщо не найкраща) студія „60 секунд”. Хороші хлопці працюють там!

Ось і їх кліп із весілля Каті та Тараса – був змонтований у день весілля і показаний гостям на закінчення забави.

І ще раз, укотре – щастя та многая літа молодятам!

P.S. Поки я це писала, дістала дуже гарну звістку з України – ще одна мила і люба моєму серцю дитина, донька моєї найкращої подруги, зібралася заміж. Майбутні молодята ще не знають дати свого весілля, але все одно, рада за них безмежно! Приємно починати тиждень (а сьогодні понеділок) саме з таких новин!

П’ять плюсів на користь гуцульського весілля

Як заграє дзвінко музика троїста,
Чути, що весілля від села до міста.
Чарівна сопілка, скрипка і цимбали
Так іще ніколи весело не грали!
І знову я цитую „Ватру” зразка 1980-х, і цей мотивчик крутиться мені в голові, бо мова піде нині про – гуцульське весілля! Гуцульське весілля як ідеальний варіант для українських молодят-екстремалів. Уточню: молодят, які не живуть у регіоні Карпат, але хотіли би провести цей незабутній день у їхньому житті якось по-особливому, не так, як усі - без традиційного кортежу уквітчаних „Мерседесів”, без сукні-„парашута” нареченої, без „лабухів з іоніками” (цитую Тернопільського Сірого), без 200 гостей, половину з яких наречена і наречений навіть і не знають...
Але... Оскільки в Україні батьки традиційно платять за весілля своїх дітей, то молодятам, які хочуть провести СВІЙ ПЕРШИЙ СІМЕЙНИЙ ДЕНЬ справді по-особливому, буде дуже важко „вламати” тата-маму на щось екстремальне, на зразок Карпат. Знаю, що навіть дуже-щиро-українсько-свідомі батьки зазвичай надають перевагу найближчому ресторану як місцю весільної забави для своїх дітей – кому треба, кажуть вони, ті зайві клопоти? Це ж скільки грошей тільки на бензин піде, якщо ти, наприклад, живеш у районі Києва, а щоб узгодити всі організаційні деталі (церква, загс, ресторан, меню, музики і т.д.), то треба не раз і не два попередньо пpокататися на місце майбутнього весілля (не все ж вирішується по телефону); плюс до того, це ж, крім їсти, пити і танцювати, весільним гостям треба ж десь і спати в тих Карпатах, а то також грошей коштує, та й якось не годиться гостям казати, щоб самі платили за свій нічліг...
Дорогі батьки! Все це робиться дуже просто: кардинально скорочується число весільних гостей, запрошується тільки дуже близьких родичів та друзів і за рахунок цього вивільняються кошти і на бензин, і на нічліг, і на все інше. Подумайте самі і спитайте своїх дітей, чи хочеться їм в їх особливий день почувати себе як на арені цирку серед 200 глядачів, половину з яких, повторюю, молодята навіть і не знають, а чи дихати вільно і комфортно, як удома, в оточенні 35-50 найближчих родичів і друзів, в унікальній обстановці гірського повітря, живописних краєвидів, АКУСТИЧНОЇ і АВТЕНТИЧНОЇ музики (не „іонік” і „Марджанджі”)...
Ну, а якщо молодята самі на себе заробляють і, що головне, готові самі платити за своє весілля, то їм і Бог велів самим вибирати і місце вінчання та забави, і весільний одяг, і музику, словом, зробити все так, як хочуть вони, а не як хочуть батьки. Бо одружуються все-таки молодята, а не їх мами і тати.
Отже, для молодят, бажаючих весільного екстріму – п”ять плюсів на користь гуцульського весілля.

Плюс перший: природа і краєвиди

Певно, нема такого українця, який би не був у Карпатах і не бачив на власні очі, які там розкішні краєвиди, і не дихав цілющим гірським повітрям, та все ж нагадаю, яка вона, краса Карпат, дивіться фото:

А тепер, дорогі молодята, уявіть собі ваші весільні фото і відео на фоні цієї краси. Уявили? Правда, це зовсім не те, що знимка з покладання квітів до пам”ятника :) ? Ну, хіба ви вже були би зовсім „діти міста” і інших весільних фоток, як на фоні міського трафіка, собі не уявляли, тут я вже нічим зарадити не можу.

Плюс другий: весільне вбрання в народному стилі

Плюс, як на мене, великий, особливо для любителів етнік-весіль. Ніяка біла сукня нареченої, ніякий парадовий костюм нареченого не можуть зрівнятися з багатством кольорів і красою гуцульського весільного вбрання, дивіться фотки:

Смереки, гірський потік, розкішне вишиття і кокетливий погляд нареченої... Оце я розумію – весільна знимка! Чомусь не можу уявити собі ці самі кадри з нареченою у традиційній весільній сукні: там, певно, біла спідниця-„парашут” би пів-гори закрила :) Н-да, пишним спідницям таки місце у каретах. Ну а вишиванкам, як бачите, на перелазі :) Відгомін віків. Традиція.

Плюс третій: весільний транспорт – коні!

До загсу чи до церкви на „Мерседесі” – це добре. А на конях – краще! На мою думку, принаймні. Знову ж таки: вражень, романтики та екстріму на 200 процентів більше. Фото і відео також устократ, а то й більше, цікавіші і мальовничіші, аніж кадри з кортежу весільних легківок.
Не сиділи ніколи на конях? Причин переживати нема. Завжди хтось підстрахує, як от молодят на цьому фото:

Плюс четвертий: унікальна дерев”яна архітектура церков, приватних садиб, ресторанів та кафе

Про красу дерев”яних храмів Карпат вже казано-переказано, писано-переписано, та що писати і казати, якщо ви самі, певно, були і бачили ту красу на власні очі. У Ворохті були? Там є чудова дерев”яна греко-католицька церква Різдва Пресвятої Богородиці (на фото):

А у Яремчі – церква Святого Іллі. Гляньте-но, яка розкішна дерев”яна оздоба усередині храму!

Дерев”яна архітектура взагалі типова для Карпат і, крім вінчання в такому неповторному храмі, ви також можете замовити свою весільну забаву у дерев”яному ресторані-колибі, яким несть числа у карпатському регіоні. Причому ціни там значно менші, аніж у аналогічному ресторані чи кафе українського стилю у столиці. Правда, ресторан „Гуцульщина” у Яремчі (на фото)

таки трохи на рівні столичних цін, і воно й не дивно, чому: він є своєрідною візитною карткою гуцульського краю, там обідала і вечеряла маса знаменитостей, серед яких такі відомі імені, як Віктор Ющенко та Жерар Депардьє.
Ну а для шлюбної ночі молодятам, думаю, абсолютно підійшла б така симпатична дерев”яна кімната з дерев”яним ліжком ручної різьби, вкритим пухнастим гуцульським ліжником. А традиційні пелюстки троянд можна порозкидати по території кімнати, як кажуть, за бажанням трудящих :) Хоча, як на мене, вони тут і непотрібні, кімната виглядає досить спокусливо і без них.

Ця фотка – тільки з одної садиби „Карпатські роси”, що у Верховині на Івано-Франківщині, але на цьому сайті – десятки інших, не менш привабливих за ціною і за обстановкою, приватних садиб, пансіонів та готелів. Багато з них відразу з ресторанами, так що можете замовити забаву і поселення гостей в одній і ті же садибі чи пансіоні.
Забула сказати про ще один варіант проведення шлюбної ночі – попроситися до котрогось газди на стрих на сіно :) Ну, це вже для дуже екстремалів, думаю :) Хоча молодята, які через таке пройшли, зізнавалися, що було дуже романтично, най сі сховає готель :)

Плюс п”ятий: гуцульські звичаї, запальна музика і танці

От такої забави, як на гуцульському весіллі, ви таки точно не будете мати на традиційному міському весіллі, хай там навіть буде і найкращий тамада, і мікрофони у музикантів не фонять... У горах Карпатах троїстим музикам мікрофонів і не сильно тра, бо в них музика акустична, автентична, не підсилена усілякими там електроефектами. Жартую, звичайно, мають вони і мікрофони, і все, що треба, якщо весільна забава більша, так чоловік на 100 з чимось. Ну а якщо невеличке, камерне весілля на 35-50 осіб, то тих підсилювачів і справді не дуже-то і треба, народ і так забавлятися буде. А забавлятися у Карпатах що вміють, то вміють! Таких танців, як на Гуцульщині, нема більше ніде по всій Україні. От як цей, „Аркан”, суто чоловічий танець:

Таке враження, що танцює професійний ансамбль, правда? Нічого подібного, звичайні місцеві хлопці. Просто вони танцюють це з ДИТИНСТВА, на кожному весіллі у селі, з діда-прадіда, покоління за поколінням, і нащо, питається, якогось там балетмейстера-постановника?
Або гляньте-но на цей танець на весіллі у Карпатах, зветься „Гуцулка”. Скільки там вогню та енергії!

Говорячи про традиційні весільні звичаї та обряди у Карпатах, вони також неповторні та унікальні і відрізняються від негірських весільних обрядів. Наприклад, на Поділлі молодята почергово кусають хлібину. За традицією, хто відкусить більший шматок, той буде керувати у сім”ї.
У Карпатах для подібного ритуалу печуть не просто хлібину, а калач з діркою. Спочатку молодята повинні разом подивитися у дірку калача. За повір”ям, їм має показатися, скільки у них буде діточок :) Ну а далі наречений з нареченою не кусають, а розривають калач, кожне до себе, аби знати, хто ж буде главою у їхній сім”ї. Все просто - кому дістанеться більший шматок, той (чи та) і головуватиме в родині. Дивіться цей звичай на фотo знаної українсько-американської фотомисткині Тані Д'Авіньйон:

Веселої всім весільної забави у Карпатах, а молодятам традиційне - гірко!!!!!!!

Українська наречена очима професійного західного фотографа

Щось я не вилажу з перегляду англомовних сайтів та блогів. Але воно того варта. Нині знову натрапила на симпатичний ресурс з неймовірно красивими весільними фотографіями (а мене хлібом не годуй – дай весільні фотки подивитися! Навіть з чужого весілля, де я не знаю жодної людини. Це в мене з дитинства, не дивуйтеся, такий потяг до перегляду весільних знимок. Ще з тих часів, коли малою з сусідськими дітьми бавилася в весілля – всі діти в то бавляться!)
Словом, про ресурс, який я знайшла. Називається Зара-Зу (із „заразою” не має нічого спільного :). Ну, хіба що професійний фотограф – власник цього сайту – „заражений” на все життя неймовірним талантом до фотосправи, особливо в царині весільних фото. Фотографа звати Стефан Стінкемп, він з Південної Африки. Скільки весіль він „переклацав”, то тільки він сам знає (я не рахувала, бо ліньки :), хоч репортаж з кожного весілля, де він працював, є на його сайті). „Переклацав!” Сказати так – це майже як образити фотографа (прошу вибачення, до речі), бо Стефанові весільні фотографії – це щось ближче до витворів мистецтва.
Трапилося якось Стефанові працювати на інтернаціональному весіллі. Наречений Дірк – з Південної Африки, наречена Анна – з України. Ну, тут наш фотограф був просто „сражен наповал”, як кажуть росіяни, красою, грацією і шармом української нареченої. Гляньте-но на кілька Стефанових фоток і переконайтеся самі:



„Анна природня, - пише у своєму репортажі з весілля фотограф. – Вона знала сама, як позувати на фото, тому не потребувала жодної підказки від мене....”. В особі Анни західний фотограф високо оцінив українських дівчат. “Дівчата з України – це щось інше, як наші Південно-Африканські красуні. Українки знають про свою чуттєвість і не бояться показати її. Українки стильні, впевнені і елегатні. Тільки гляньте на їхні туфлі – ці високі підбори-стилети прошиють наскрізь будь-який чоловічий фасад!”, - жартівливо закінчує свій репортаж Стефан Стінкемп.