Гойра-вісілє – блискуче закриття весільного сезону-2013

Уже 2014-й впевнено крокує світом і Україною; після Різдва розпочнеться зимовий весільний сезон, ну а я тут насолоджуюсь знимками фотомайстра з Тернопільщини Тараса Хлібовича про дуже класне і веселе закриття весільного сезону-2013, яке відбулося у Чорткові.

Весільні фотографи, відеооператори, ведучі весіль, весільні музиканти, словом, усі, хто причетний до того, аби персональне свято кожних окремо взятих молодят – одруження та весілля – відбулися на славу, також заслуговують на відпочинок та забаву. Ну бо на реальних весіллях ці люди таки не відпочивають і не розслабляються, а ПРАЦЮЮТЬ, тож поза роботою, зазвичай по закінченні весільного сезону, вирішили зорганізувати собі свій, скажемо так, виробничий корпоратив – у формі весілля, правда, не реального, а жартівливого.

Фотохудожник Олег Марчак, який грав нареченого на цьому гойра-вісілю і був одним із активних організаторів свята, дуже дотепно прокоментував, що, оскільки весіллє несправжнє, то на забаві „...були присутні: сліпий фотограф; безрукий оператор; німий тамада; глухі музиканти; і купа фейкових гостей”.

Ну, це такі виробничі жарти у працівників весільного цеху :)

А от щодо горівки і закуски на чортківському гойра-вісілю, то вони таки були справжні і ще навіть полишалося і гостям додому пороздавали, за словами Олега, - все ну геть чисто як на справжньому весіллі :)

Словом, організували чортківчани феноменальне закриття весільного сезону, доставивши масу позитивних емоцій навіть тим, хто там не був присутній, посередництвом фоток і відео. Ну бо, наприклад, як тільки гляну на знимочки Тараса Хлібовича із цієї забави, відразу настрій піднімається:

А тут – кілька відео із чортківського гойра-весілля.
Музиканти – live! – і грають знаменито:

Далі – зав’язування хустки молодій і перетанцьовування вельона. Ви послухайте, як всі довкола ридають – за дівоцтвом гойра-молодої, я так думаю :)

Веселих вам весіль (реальних і побільше) у новому сезоні-2014, працівники весільного фронту! Чи весільного цеху, як кому більше подобається :) 

Нарешті весілля у нашій окрузі! Уррааа!

Уважний читач „Українського весілля” не міг не помітити, що я тут не один раз вже бідкалася-побивалася, мовляв, так би хотілося на вісілє, за файний стіл з олів’є-голубцями-холодцями і солодкими ворішками на кльоші, але, от холєра, щось наразі ніхто із рідних, близьких та знайомих не жениться/заміж не виходить... І ось, нарешті – зрухалися!! Ура!!! Дуже дорога мені дитина, моя хресна доця збирається заміж! Так шо чекаємо на весіллє, олів’є, ну і все інше, класне і приємне, що з цими словами римується і асоціюється. А моя уява наразі працює у напрямку, якою ж нареченою буде Катруся (так звати мою хресну доцю). Чомусь вона мені уявляється дуже такою лірично-романтичною, як от ця красуня з незвичним іменем Селісті:

І водночас я бачу Катю отакою-от князівною-бояринею, як наречена Юля:

Ну але то все мої фантазії. Упевнена, що моя кума – мама Катрусі – також має своє особливе бачення образу-іміджу рідної доньки під вінцем. А котра мама не має?

Але найголовніше з того всього – як бачить себе нареченою сама Катруся. У що вона уявляє себе одягненою у цей архіважливий день свого життя. А знаючи свою похресницю, сто процентів можу сказати, що вона уважно вислухає всі поради і всі точки зору, але все одно зробить так і вдягне те, що сама бажає і відчуває. І правильно зробить! Так і повинно бути! Це ЇЇ весілля і тільки ЇЇ! Чекаю вже з нетерпінням цього особливого дня... Ех, погуляємо!..

Дещо для українського весілля в мексиканському стилі

Зараз в Україні дуже модно проводити, як би то правильніше висловитися, весілля у різних стилях – у стилі 1960-х, в екологічному стилі, і т.д., і т.п.
От якби хтось захотів організувати своє весілля у мексиканському стилі, ось вам, будь ласка, туфлі для нареченої, покриті бісером і виконані абсолютно у мексиканському стилі бісероплетіння, який називається Уічоль:

Шикарні туфлі, правда? А ось вони не тільки у профіль, так би мовити, а й у анфас:

Не маю уявлення, скільки ці мештики можуть коштувати – та недешево, певно, але! Якби я була нареченою і якби я робила весілля в мексиканському стилі, купила би їх обов’язково, незважаючи на ціну, тому що це дуже хороша інвестиція у гардероб: туфлі годяться не тільки для весілля, але й десь у театр чи на концерт чи у гарну компанію вийти.

А що найцікавіше, зроблений цей шедевр бісероплетіння не у далекій Мексиці, а у Києві, і автор цього дива – киянин Андрій, ось його сайт і блог. На Андрієвих ресурсах, до речі, багато всього іншого у мексиканському стилі, що пригодилося б для весільного торжества, зокрема, для прикраси залу і т.д. Повертаючись же до іміджу нареченої, ось і кольє для неї, також у стилі Уiчоль:

Цікаве! Так і нагадує мені українські гердани! Більше того – я коли побачила вперше

англійський правопис слова Уічоль, воно мені чому нагадало слово „гуцул” :) – Huichol – Hutsul?

Просто так, зорове враження, але! Українське мистецтво бісероплетіння справді дуже нагадує бісероплетіння американського континенту – трохи Північної, а більше – Південної Америки. Під час моїх поїздок у Мексику і Беліз (Беліз – маленька країна, сусід Мексики і Гондурасу, але етнічна культура цих територій дуже спільна) я була вражена їхніми бісерними виробами – вони так нагадали мені наші, українські. Ось купила собі такий браслетик у Белізі, зроблений нащадками Майя:

Придивіться добре до орнаменту на браслеті – правда, чимось нагадує наші, українські геометричні орнаменти вишиванок та писанок?

І знову ж таки – а чим не браслет для нареченої на її весілля, тут вже не важливо, а
мексиканському чи в українському стилі...

До речі, про прикраси (одна з моїх улюблених тем – прикраси в етнічному стилі, так що вже вибачайте, можу говорити про це безкінечно. Дівчатам, я впевнена, буде цікаво, а хлопці можуть не читати, хай собі візьмуть якесь пиво та й ідуть дивитися футбол). Так от, про прикраси, зокрема, про гердани. Кілька порад нареченим, котрі грають весілля в українському (мексиканському, взагалі південно-американському стилях) і вирішили вдягти гердани на своє весілля.

Масивні довгі гердани дуже красиві (помилуйтеся на мій, з Гуцульщини),

але вони не дуже зручні для танців – коли танцюєш, думаєш тільки, щоб гердан десь не закрутився, за щось не зачепився і бісеринки не розлетілися. Тому довгі гердани ліпше
вдягати до розпису, до церкви та до знимки, а на забаві зняти або замінити на короткі, типу силянок довкола шиї.

Також, продумуючи імідж нареченої, важливо, щоб гердан не „загубився” на весільному вбранні. Наводжу приклад. Я подарувала красивий гердан на весілля моїй найкращій подрузі Олі, думаючи, хм, її сорочка вишита квітами, а на цій силянці гарні рожеві трояндочки, то мало би все „грати” разом. Але вийшло трохи не так. Сорочка, вишиваний пояс і спідниця подруги - все разом було ну дуже вже розкішне і таки „заглушило” гердан:

Весілля було класне, втім, молода також :) Можливо, крім мене, ніхто навіть не звернув увагу на цю деталь з герданом... А от якби моя Оля мала сорочку чи сукню, вишиту білим по білому, то ця прикраса була б шикарнющим акцентом усього іміджу нареченої.

Власне, що тепер Оля вдягає цей гердан до будь-якої своєї білої блузки чи
сорочки, тобто це все-таки був хороший подарунок і, як я вже раніше висловилася,
гарна інвестиція у жіночий гардероб.

Cхожа історія була і з моїм весільним герданом (силянкою). Маленький, доволі скромний, він таки трохи „загубився” на фоні моєї багато вишитої буковинської сорочки:

Я так думаю, що і Оля, і я з нашим барвистими весільними вдяганками могли цілковито обійтися без прикрас на шию – тут костюми говорили самі за себе.

Але я ж такий великий прихильник бісерних виробів, тому я ніяк не могла встояти, побачивши ці симпатичні герданчики на львівському „Вернісажі”, особливо
цей мій, з дівчатами у колі. Було прикольно, коли я запитала продавщицю, мовляв, скільки коштують ці дамочки, то пані трохи ображено відповіла: “Це не дамочки, а Берегині!” Я зрозуміла, що невдало пожартувала, але прикрасу купила, бо дуже вже
вона мені запала в око, ну і відповідно стала частиною мого весільного вбрання.
Думаю, якби я робила моє весілля не в українському, а в мексиканському стилі, моя
силянка була би також доречною – надто вже схожі ці дві культури бісероплетіння,
українська та мексиканська...

А от вам і вдалий приклад, коли і синьо-блакитний гердан, і весільне вбрання нареченої гармонійно доповнювали одне одного – у костюмі Галини Ратушняк, молодого
політика з Тернополя:

А ось це – знову моя найкраща подруга Оля:

Ні, заміж вона не виходить – Богу дякувати, щасливо одружена (шлюбний перстень має не на правій, а на лівій руці, бо одружена з іноземцем). Це Оля вдягнулася так на український фестиваль - хоча сорочка такого стилю цілком може бути як весільна. А от прикраси – увага! Отут, не повірите, той самий випадок, коли українське гармонійно поєдналося з мексиканським. На шиї у Олі українська силянка, а на руці – браслет, зроблений у Мексиці.

Ловіть ідеї, теперішні та майбутні наречені!

Весілля в українському стилі на Ютубі

Оце ж бо обсервувала я Ютуб, переглядаючи довесільні відео, і була приємно вражена, знайшовши масу кліпів із весіль в українському стилі. Наскільки пригадую, десь ще у роках 2006-2007-х на тому ж Ютубі годі було знайти відео із українського етно-весілля – кліпів тоді було десь не більше п’яти, на весь Ютуб! А зараз цей популярний відеоканал просто кишить сюжетами і сюжетиками із весіль в українському стилі. Що це означає? А означає, що такі весілля стають все більш і більш популярними в Україні.
Нині хочу поділитися з вами моїми улюбленими відео із українських етно-весіль. Перший кліп – весілля Олі та Ігоря. Чому він мені подобається?
1. Дуже гарний музичний супровід – прекрасна любовна лірика українською мовою.
2. Костюми молодят надзвичайно чудові.
3. Вінок нареченої розкішний. Просто розкішний! Я тут писала якось про традиційний український вінок і його сучасну модифікацію, публікувала фотки симпатичних весільних вінків (у тому числі і мого власного), але якби існував конкурс весільних віночків, то я особисто віддала б перше місце Олиному вінку. Зрештою, ось вам кліп із українського весілля Олі та Ігоря, дивіться, насолоджуйтесь:

А ось і вебсайт відео-фотостудії, яка знімала цей кліп. Рекомендую!

Наступний відеокліп з українського весілля Тетяни та Олега, без сумніву, один із моїх найулюбленіших. Знову ж таки, пояснюю, чому.
1. Відмінна зйомка і композиція, відразу видно – працювали професіонали. Усе гармоніює – врода і костюми молодих, їх настрій, закоханість, весільна обстановка.
2. Подобається аудіоряд – „Квітка-душа” Ніни Матвієнко. Ось тут що хочу сказати. „Квітку-душу” для аудіосупроводу весільних і довесільних кліпів використовують десятки відеооператорів по всій Україні, але от в цьому кліпі „Квітка...” найбільш співзвучна із відеорядом, як на мене. Я колись зауважувала, що деякі весільні кліпи цілком могли б замінити офіційні кліпи відомих співаків – настільки професійно і з почуттям вони зроблені. От тут саме такий випадок. До речі! Щось не пригадую, чи Ніна Матвієнко має офіційний кліп на цю пісню. Принаймні не знайшла його на Ютубі, а телевізор дивлюся дуже рідко – інтернет поволі витісняє телевізію з мого життя, та думаю і не тільки мого :( Такі сучасні реалії. Так от, веду до того, що якщо Ніна Митрофанівна і справді не має офіційного кліпу на „Квітку-душу”, я б, на її місці, викупила оце відео і зробила офіційним.
3. Ну і третє, чому мені припав до душі цей відеокліп – тому що тамадою на цьому весіллі мій улюблений гуморист Гриць Драпак! Судячи із відеокадрів, народу було дуже весело на весіллі, а інакше і не може бути, коли працює такий талант, як Гриць.
Забула зазначити, що весільний кліп Тетяни та Олега, ну і відповідно, все їх весілля знімала ось ця студія. Також настійно рекомендую майбутнім молодятам!
А зараз нарешті кліп. Приємних вам хвилин перегляду!

А комусь - гарбуза

На продовження теми кохання і весіль... Знову один із моїх улюблених фотографів - Террі із США - потішив гарною фоткою гарбуза. Нагадалося, що це ж в Україні осінь, сезон весіль, сезон заручин, ну і відповідно, сезон давання відкоша, тобто гарбуза, якщо кавалєр заслужив. Давня українська традиція! Чим красивіша дівчина на селі, тим більше гарбузів доводилося вирощувати її батькам - гарна дівка може й поперебирати залицяльниками і видавати стільки гарбузів на душу чоловічого населення, скільки забажає. Аж поки не знайде того свого, єдиного і неповторного голуба сизокрилого, котрому й хустку вручить, а сватам рушники подасть.

"За горбом" (тобто в США, Канаді та Західній Європі), однак, з українськими традиціями мало знайомі. У свідомості іноземців гарбуз асоціюється виключно з Хелловіном, який святкується 31 жовтня. Власне, задовго до цього числа американці, канадці та західноєвропейці на кожному подвір'ї виставляють чучела відьом, скелетів та всяких інших страхів. Гарбузи масово скуповують в магазинах і на ринках, серединку гарбуза вичищають, роблять гарбузові страшний писок і ставлять всередину свічку або інший освітлювальний прилад. Увечері 31 жовтня діти перевдягаються у костюми, переважно також розмаїтих симпатичних страхів, і ходять попід хати з торбами, та й примовляють - "Trick or treat!", що буквально означає, "Здивуй або пригости!" (я б особисто переклала - "Обдури або пригости!"). Після чого народ зазвичай кладе в торби дітисьок цукерки та інші солодощі. На другий день, тобто 1 листопада, вся сім'я їсть цукерки, "виколядувані" юним поколінням. Я навіть зустрічала пару статей в іноземній пресі на зразок "що робити із солодощами після Хеловіну, якщо їх набралося забагато?". Також мені, "корисні" поради - та їсти, поки не закінчаться, та й усе. До Різдва вистачить тільки так.

Але щось я задалеко зайшла від, власне, предмету, з якого розпочала - із гарбуза. Мені більше до душі наші українські "гарбузячі" традиції. Вислів "дати гарбуза" в Україні давно став прислів'ям, протягом кількох століть перекочувавши із сфери матримоніальної у загальновживану. Зараз навіть, коли ти отримав відкоша у бізнесі чи просто так, у якихось інших справах, вислів "отримав гарбуза" доречний до ситуації.

Щодо матримоніального значення гарбуза, то мій чоловік-іноземець, хоча він і українського походження, аж тільки недавно вивчив, а що ж означає "дати гарбуза" в українському значенні. "Радий, що від тебе гарбуза не отримав!" - любить повторювати мені. "Мало що до того бракувало", - традиційно віджартовуюся я в українському стилі :)

Поменше вам гарбузів, хлопці!

Осіння любов

Спочатку я думала, що це кадр з котрогось відомого американського фільму. Потім додивилася - це передвесільна фотографія українських молодят Оксани і Віталія, зроблена за океаном одним із моїх улюблених фотографів, котрий наш земляк, але волею долі зараз проживає в США.

Як ця фотка піднімає мені настрій кожен раз, коли дивлюся на неї! Як на мене, просто шедевр фотографічної любовної лірики. Я б сказала - осінньої любовної лірики, у пору жовтогарячого листя. І хто сказав, що восени кохання впадає у сплячку? Судячи з цієї фотографії - воно просто розквітає! Тому черговий раз - браво, майстре!