Коровай як торт

Нове у короваєпеченні української весільної індустрії - коли коровай виглядає як торт. Тобто, коли він весь покритий спеціальною кондитерською мастикою і виробами із неї - квітами, фігурками і т.д. (також порівняно нове в українській кондитерській справі). Виглядає дуже красиво! От як на короваях на весіллі доньки моєї найкращої подруги - обидва короваї, і з боку молодого, і з боку молодої були прикрашені геть чисто як торти, див. фотки:

Самих же тортів на весіллі не було, а був фуршетний стіл із солодким і фруктами:

Ну і відповідно, того солодкого додому дали, і хороший шмат короваю, звичайно. Все було смачнюще! Ще раз - многая літа молодятам, хоча то скоро буде вже і рік з часу їхнього весілля.

Єдина заувага до майбутніх старостів, хто буде замовляти такі короваї-"торти" молодятам (оскільки турбуватися про весільні короваї - традиційно справа старостів). Наголошуйте кондитеру, котрий прикрашатиме ваш коровай, аби ту мастику зробив досить сильною, у смислі, щоб вона не поповзла шматками до кінця весілля, бо таке буває.

О, ну і ще я відкрила для себе, що навіть таке безневинне заняття, як декорування весільних короваїв, є предметом дискусій - де б ви думали? - у колах господинь української діаспори старшого покоління. Я читала відгуки, де не те що усілякі новомодні кондитерські декорації короваїв категорично не сприймаються, а не сприймається навіть те, що у сучасній Україні короваї роблять у кілька поверхів, як торти. Людоньки! Та дво-триповерхові короваї у сучасній Україні я пам'ятаю ще з 1970-х років! Хоча і не сперечаюсь з тим, що, скажімо, сто-двісті років тому український весільний коровай складався строго з одної хлібини і був прикрашений виробами з тіста - весільними шишечками, колосками, голубами і т.д. Так, це традиційний зразок і за бажанням молодят сучасні пекарі можуть виконати і такий. Водночас, на моє щире переконання, сучасні новації мають абсолютне право на існування. Більше того - я особисто рада, що українське кондитерське мистецтво не стоїть на місці, а йде вперед, шукає щось нове. Так шо, дорогі молодята, їхні батьки та старости, не слухайте нікого, а робіть такий вибір, який вам особисто більше до душі, чи це буде традиційний, чи сучасний...

Український весільний стіл – забава аж до рання!

Осінь – пора бараболі і весіль. Ну, бараболю викопається, так чи інакше; нині давайте трохи побалакаємо про весільний стіл – затягнула я щось з тою балачкою, ще відколи було весілля моєї дорогої похресниці Катрусі, а було воно влітку цього року.

Отож, як то традиційно обговорюють між собою кумасі після кожнісінького весілля – що і з чим подавали, як сервірували, а яке солодке, і т.д. і т.п.

Відгуляли ми весілля у гарнезному ресторані „На дубах” за Тернополем. Готувати, сервірувати і подавати там уміють, що факт, то факт.

Ось такий був загальний вигляд закусочного стола, або, як галичани кажуть, першого стола:

А тепер трохи крупних планів. Фарширована риба заслуговувала найвищої похвали. Мій чоловік-канадієць самотужки з’їв мало не половину тої рибини – така була добра. Правда, сє стримав вчасно, жеби не з’їсти всю. Я йому нагадала, мовляв, якщо ти пригадуєш, чоловіче, українські весілля, на яких побував, у тому числі і своє власне, яке відбувалося в Україні, то цей закусочний стіл – тільки преамбула до весільних наїдків, так шо лиши місце і зачекай, зараз як почнуть носити горєче... Кажу ж, стримавсє, але все’дно, з сумом косував на ту рибину, шо не годен з’їсти всю, або, ще гірше, не взєти її з собою за окeaн J :

І взагалі, рибна частина стола була представлена дуже і дуже гідно. Мені особисто сподобалась нарізка рибин холодного копчення, прикрашена вареними перепелиними яйцями, які до того ж були вмочені в буряковий сік – для кольору, а зверху тих яєчок, була, здається, печінка тріски чи щось інше, з розряду рибних смаколиків, вже й не пригадаю, але смакувало то все разом – суперово!

Була і традиційна м’ясна нарізка – ну як без неї на українському весіллі?

Канапочки були двох видів – із заварного тіста, шинка, сир з маслом та свіжий огірочок всередині, ну і канапки з ікрою – знову ж таки, як без них на весіллі?

Щодо салатів, то я, котра сподівалася традиційних олів’є чи оселедця під „шубою”, таки трохи відстала від життя – замість них зараз ресторани і весільні господині виробляють усілякі нові хитромудрі салати, годі запам’ятати назви і складники. На весіллі у Катрусі мені особливо сподобався один салатик, з морепродуктів. А чоловік мій „підсів” на мариновані овочі (вони справа на фото), особливо корейську моркву:

А от коли почали розносити гарячі страви, тут я трохи дала маху – не розібравшись, що й до чого, почала їсти смачнющі гарячі пиріжки з листкового тіста, із м’ясною начинкою. Поняття не мала, що ті пиріжки призначені для споживання разом із питним борщиком, що його згодом принесли у горнятках. Ну але нічо, борщик був смачнезний навіть сам по собі, без пиріжків – один із найкращих борщиків, які я коли-небудь їла/пила на весіллях і взагалі на забавах.

А далі – пішло-поїхало, одна гаряча смакота змінювалася іншою, і в тому калейдоскопі смаків годі, особливо зараз, пригадати/визначити, що ж сподобалося найбільше. Якщо добре подумати, то безперечний лідером серед гарячих страв для нас з чоловіком була печінка, тушкована із... грушами! Щесь-мо такого не їли, це щось нове для нас. Смак фантастичний! (Булись-мо дуже раді, що цю печіночку розігрівали і подавали також на другий день, тобто на поправини).

Також хороша була смажена рибка, така жирненька, правда, назви не пригадую. Голубці на весіллі подавали, начинені не традиційним рисом з фаршем, а просто м’ясом – певно, знову ж таки, не модньо зараз готувати звичайні голубці на українські весілля (відстала я, бачу, тут від життя, у своїй канадській глушині, треба частіше на вітчизну приїжджати – то хто там наступний, заміж чи женитися?)

Словом, стіл на Катиному весіллі був – вища кляса!
Ну а солодка половина того стола – просто-таки музика! Симфонія! Мою ностальгію за українськими пляцками нарешті було начисто забуто – уже при одному погляді на ось цю розкладку. Пляцки! Перекладанці! Різних видів!

А також рогалики! Грибочки!

Вже не кажучи про очікування розрізання весільного торта в українському стилі, котрий я, як хресна мама, замовила своїй похресниці:

А хресний тато нареченої приніс, згідно із традицією, отакий-от гарнезний коровай:

Словом честі, ми з кумом не змовлялися, але якось так склалося, що і мій торт, і його коровай вийшли в одному стилі, прикрашені маками, волошками та ромашками. 
Дуже шикарний був і коровай від молодого:

Ну і ще раз, солодка краса із Катрусиного весілля, загальний вигляд:

Нє, таки робити вміють в Україні весільні забави, що там казати! 
То з чийого наступного весілля буду я писати „поему” про стіл та солодке? У принципі, кандидатуру/кандидатури так прикидаю, просто дата ще невідома...

„Горішки”, „грибочки”, „персики” – традиційні солодощі на західноукраїнському весіллі

Я вже колись трохи розповідала вам про солодощі на західноукраїнському весіллі і навіть поділилася своєрідним „хіт-парадом” моїх улюблених. Після того, як я отримала від Оксанки, однієї із моїх колєжанок, кілька фоток солодкого із весілля її брата, я зрозуміла, що одну річ із цього „хіт-параду” я упустила, чи то пак, просто забула. Персики! Печені солодкі персики! Тобто, не буквально фрукти персики, якось там запечені, а персики, половинки яких печені з тіста, чимось гарним перекладені докупи і ще гарні подекоровані зовні. Ось вони, на весільному кльоші, у сусідстві з традиційними „горішками” та „грибочками”. Ням-ням! 

Маю цілковите право називати усі ці „горішки”, „грибочки”, „персики”, „сунички”, „вишеньки”, „лебедики” та іншу солодку смакоту традиційними солодощами, адже пам’ятаю те все на весільних кльошах ще із свого західноукраїнського дитинства-юності зразка 1970-80-х років. Якщо якесь явище періодично і масово повторюється протягом більш ніж 40-ка років, воно вже, як не крути, стає традиційним.

А ось і фотка новації у сервіруванні солодощів на українському весіллі – триярусні кльоші, про які я вже згадувала отут. Власне, на цій триярусній конструкції і були мальовничо викладені солодкі смаколики на весіллі Оксанчиного брата, в тому числі „персики”, „горішки” і „грибочки”, про які я згадувала напочатку. Ото дивіться на фотку і хай вам слинка тече, як мені :) Смачних і солодких вам весіль!

Солодкі столи на українському весіллі

Пишучи про солодке на українському весіллі, і як я упустила такий сучасний модний тренд, як фуршетні столи? З розмаїтою фруктово-солодкою смакотою? Дякую Юлі Кулик з Тернополя - фотки столів, які вона офомляє на весілля, нагадали мені, що в наше життя вже повним ходом увійшло таке західне явище, як кейтерінг-бізнес, весільний і не тільки, тобто годиться для будь-якого виду паті. Тьху, та не паті, а вечірки, забави – західні слівця, такі, як кейтерінг, паті, тренд і т.д., бачу, міцно укоріняються в українському словоживанні, і нема на то ради.

Менше з ним, слововживанням. Кажу ж, як глянула я на фотки оформлених Юлею столів, у мене взагалі слів не стало – від захоплення. Дивіться і насолоджуйтесь цією красою і ви:

А тепер скажіть: ну як можна такі майже що витвори мистецтва та й їсти?! Милуватися, фотографувати на пам’ять – так. Але їсти?!

Власне, що їсти можна і треба – це ж з такою метою так все супер-класно викладено і оформлено. І все споряджено із максимом зручності для гостей – солодке у серветочках, фрукти на шпичечках, щоб легко було тримати і споживати.

Юля мене особисто не знає, але тим не менше, хочу прорекламувати її сервіс – настільки він мені сподобався. Сподіваюся, сподобається і вам на вашому весіллі, дні народження, корпоративі, вечірці і т.д. Знайти Юлю можна за телефоном (096) 1066505, весільне агенство „Бізе”, Тернопіль, вул. Бандери, 44.

Солодке на українському весіллі

Бачите цю фотку? Слинка тече? І мені також! Власне, ця фотка і є однією з причин, чому я люблю українські весілля. Точніше, не фотка, а те, що на ній. Кльош! Солодке! Для дівчини, котра зростала у західноукраїнському селі, такої, як я, кльош і досі залишається однією із квінтесенцій українського весілля. Нам, юним дівчатиськам за весільним столом, руки тягнулися спочатку до кльоша, а вже потім до всіх інших смаколиків. Досі дивуюся, як ми умудрялися спочатку наїдатися солодкого, а потім вже „допихати” ті тістечка та перекладанці холодцем, олів’є, голубцями і навіть оселедцями :)
От мені цікаво, дівчата, до якої саме солодкої смакоти на кльоші тягнулася (тягнеться) ваша рука? У якій черговості? (Хлопців не питаю, бо знаю, що вони „не по солодкому”. Їх за весільним столом більше цікавлять міцні напої та гарна закусочка і гарячі страви).
Добре, почну з себе. Значить, моя рука за весільним столом тягнулася до багатьох солодощів на кльоші, але завжди була певна черговість, що я вибирала в першу чергу. Так от, в першу чергу я вибирала з кльоша... ягоди! Саме так, ягоди, але не ягоди у звичайному розумінні, а цукрові, тобто зроблені з цукру. З чого іще – чесне слово, не пам'ятаю. Хтось із вас, дівчата, може, пригадує такі полунички та вишеньки із 1970-80-х років: середина біла, а зовні – пофарбовані (вмочені) у харчову фарбу. Моя тьотя, котра була господиня на всю сільську округу і багато разів готувала на весілля, робила ці полунички/вишеньки десятки разів. Та було сядь і запиши рецепт. Ні, думалося, що буду пам’ятати. А забула! Забула та й все. От тільки смак тих цукрованих ягідок не забудеться вже ніколи. Щойно пробувала погуглити рецепт – безрезультатно. Дівчата і жіночки! Чи хтось із вас має цей рецепт? Якщо має і не проти поділитися, то прошу залишити у коментах до цього поста. Або опублікувати на Фейсбук сторінці „Українського весілля” – можна з лінком до вашого сайту чи блогу.
Йдемо далі. Номером другим у процесі мого спустошення весільного кльоша йшли горішки та грибочки. Ну, що таке горішки з начинкою, всі, думаю, знають. Та й з грибочками знайомі: це печені у формочках грибів тістечка, шапочки яких вмочені у шоколад, ніжки у збитий білок, кінчики ніжок – у мак, і то все гарно підсихало – смакота-а-а!
Номер третій, за чим моя рука тягнулася на кльоші – кольорові вафлі, перекладені вареним згущеним молоком.
Номер четвертий – трубочки з вершковим кремом.
Номер п’ятий – заварні тістечка з кремом (деякі весільні господині випікали їх у формі лебедів).
Ну а вже далі, у довільному порядку, йшли сирник, вишиванка і різного роду перекладанці – „Наполеон”, „Вінні-Пух”, „П’яна вишня” та інші.
І вже в останню чергу, якщо залишалося місце, то їлося звичайні тістечка – маю на увазі, слойоні, на амоняку чи на пиві. Ті самі тістечка, котрі на Львівщині називаються „крухи”.
Так який ваш особистий „хіт-парад” весільних солодощів, дівчата?
Власне, весільне солодке, особливо на Західній Україні – то щось таке, без чого неможливо уявити собі весілля. Весілля без солодкого, зокрема, на Львівщині, Тернопільщині, Івано-Франківщині, Буковині, Закарпатті практично не буває. Кльош на весільному столі мусить бути, і крапка!
На деякі весілля, особливо якщо воно велике, на 200-300 чоловік, батьки нареченої та нареченого зазвичай наймають дві весільні господині – одну „на м’ясо” (що практично означає, на усе, крім солодкого) і одну, власне, „на солодке”. Крухі тістечка, пляцки на перекладанці та заготовки на рогалики, горішки, словом, усе, що може постояти, починають пекти за два тижні – півтора тижня до весілля. У день перед весіллям готують креми і все перекладають. А вже у день весілля нарізають і живописно викладають на кльошах.
До речі, про кльоші як одиницю посуду. Порівняно з 1970-80-ми роками і донині вони вдосконалися і видозмінилися з одноярусних у триярусні. На таких триярусних на сучасних весіллях викладають не тільки солодке, а й хліб та фрукти. Таким чином економиться місце на весільному столі – а місце на весільному столі, як відомо, ніколи зайвим не буває, особливо коли наші господині продовжують носити і носити різні смаколики і складати тарілки з ними мало не одна поверх одної.
Добре, весілля закінчилося, але ж купа солодкого, звісно, полишалася! Не проблема. Здавна є доброю традицією, що гостям на весіллі дається додому традиційно кусок короваю і кілька шматочків перекладанців та іншої солодкої смакоти. Десь напочатку 1990-х років багато українських друкарень почали друкувати і продавати спеціальні картонні коробочки на солодке для кожного гостя. Закупити чи замовити партію таких коробочок на весілля зараз не проблема. Я ж пам’ятаю часи 1970-80-х, коли солодке гостям роздавали у целофанових або паперових кульочках – сама колись такі кульки з паперу крутила, допомагаючи весільним господиням.
Також ще пам’ятаю гарні традиції українського села, коли солодке після весілля роздавалося не тільки весільним гостям, а й сусідам, хто не зміг прийти на весілля. Просто хтось з родини нареченої або нареченого складав солодощі у кульочки і обносив цілу вулицю, від хати до хати. Може, й зараз десь збереглися такі традиції – не знаю, давно на весіллі не була. А хочу :) Але ніхто, холєра, не жениться і заміж не виходить наразі з моїх рідних, близьких та знайомих.
О! Забула, куди ще йшло, та й досі йде, солодке після весільної забави. Наречений і наречена зазвичай виставляють могорич після весілля на роботі, якщо працюють, або в колі друзів у навчальному закладі, якщо навчаються.
Ну і на цьому мій „трактат” про солодке на українському весіллі можна вважати закінченим. Нєа, ще раз гляну на фотку того кльоша. Хочу тих пляцків, аж мене нема! Можна, звичайно, в магазин збігати та й купити собі, якщо дуже хочеться (зараз наша харчова індустрія все пече та й продає), але! Що спечене вдома, а що в магазині – є різниця. Крім того, на весіллі чомусь те солодке смакує краще. І після весілля.
Також нагадую ще раз: будь ласка, публікуйте свої рецепти весільного печива, фотки накритих весільних столів, фотки весільних кльошів на сторінці „Українського весілля” у Фейсбуці – з лінком на свій блог чи сайт, якщо такий маєте.
Смачного і веселої забави, якщо така у вас намічається!