Збираємось на вишиване весілля!

Ото написала, а в думці таки маю весілля одних дуже хороших молодих людей, правда, ще не знаю, коли те весілля. Та й молодята самі ще не знають – тільки-тільки заручилися. Ну і також не думаю, що весілля у них буде в українських строях, але менше з тим… Гостям можна приходити в чому хочеш, в тому числі і в українських народних традиційних чи стилізованих убйорах, при цьому молодята цілком можуть бути вдягнуті по класичному.

Менше з тим. Поуявляти себе у нових вдяганках не зашкодить. А після перегляду фотографій із вишиванками майстра народної творчості Руслани Равлюк із Бучача на Тернопільщині ой як це все гарно уявляється!

Так от, якби я таки вирішила замовити собі якийсь убір на весілля від Руслани Равлюк, то перш за все зупинилася б на оцій ну просто-таки шикарнющій блузі! Для мене, любительки етно-модернової вишивки, це виглядає як не просто одяг, а витвір мистецтва! Ну, по-перше, крій блузки сучасний. По-друге, вишивка така, як я люблю – гладдю і на квіткову тематику. А вирішення яке! На одному рукаві – маки з волошками, ромашками і колосками, на іншому (його на фото не видно, але я знаю J ) – соняшники з ромашками і волошками, а на асиметричному подолі – мальви:

Така блузка чарівно поєднується із гарними штанами, бриджами чи навіть джинсами. Дуже і дуже модерново то все разом виглядає! Правда, в джинсах на весілля, зрозуміло, не підеш, а от на якомусь українському фестивалі власниця такого вбйору, без сумніву, приковувала б усі погляди – зацікавлені чоловічі і заздрісні жіночі J
Наступне, що я вибрала б собі замовити на торжество, це сукню або блузку з такими-от рукавами, розшитими маками, волошками, ромашками і колосками:

Елєганцький рукавчик, як сказали би у Львові! От, правда, як вдягати таку блузку на весілля, то треба дуже важєти, жеби не повмочувати ці шикарні рукави у холодець чи салат-олів’є. А от у похід до театру чи на концерт така блуза пішла би в самий раз! 
Котра ж пані чи панянка є прихильницею більш традиційного крою у вишитих жіночих блузах, тій, без сумніву, підійде отака блузочка, вишита квітковою гладдю. Дуже веселі барви!

А отут рукавчик крупним планом:

Таку блузку можна вдягати також нареченій, якщо весілля чи просто окрема церемонія весілля (реєстрація у рагсі, шлюб) відбуваються у народному стилі. 
Наступна ж сукня, біла з квітковою вишивкою гладдю на подолі, дуже багатоваріантна і багатофункціональна. Її можна вдягати: а) нареченій на реєстрацію у рагсі чи шлюбі у церкві; б) дружкам, правда, пошивши сукню не в білому, а в кремовому чи інших кольорах; в) матері нареченої, матері нареченого, хресним мамам – правда, знову ж таки, бажано змінити колір сукні, бо у день весілля в білому, за традицією, має бути тільки одна панна – наречена:

Говорячи ж про наречену, особливу ту, котра виходить заміж в українському стилізованому чи традиційному вбранні, і для неї Руслана Равлюк має розмаїті варіанти вишиваних суконь та сорочок. Ось етно-модернові:

А ось і взірці традиційної вишивки:

Говорячи ж про хлопців та чоловіків на весіллі в українському стилі (нареченого, дружбів, батьків, старостів і просто гостей), то я вже якось розповідала вам, які чудесні сорочки для представників сильної статі вишиває бучацька майстриня.

Ну то що, зачарували вас вироби від пані Руслани? Ось тут - більше інформації про неї. Читайте, роздивляйтесь, може щось і замовите. 
А взагалі-то приїжджайте в Бучач на Тернопільщині – чарівне старовинне місто, сповнене таємничості та романтики! Місто, де живуть такі талановиті митці, як Руслана Равлюк.

В одну сорочку можна закохатися...

Так завжди казали старші жінки у моїй родині, коли йшлося про те, що котрийсь чоловік дуже гарно виглядає - „В одну сорочку можна закохатися..”

Я з іншого покоління, тому автоматично собі пригадала сучасний, трохи схожий по суті, жарт: „Щасливе заміжжя – це коли дивишся на красивого чоловіка, який проходить мимо, так дивишся, дивишся... і думаєш – холєра, куртка файна, треба своєму таку саму купити!” Слово „куртка” можна і на „сорочка” замінити, суть не міняється.

Ну бо говорити нині ми будемо про, власне, чоловічі сорочки. Здавна так повелося, зокрема в Україні, що дівчина, виходячи заміж, вишивала і дарувала своєму обранцеві шлюбну сорочку. У 20-му столітті, коли поступово відходила мода на весілля у народному стилі і традиційним одягом молодят стали біла сукня і вельон для нареченої і костюм для нареченого, дівчата, кажучи сучасним сленгом, особливо не „парилися” – йшли в магазин і сорочку для свого майбутнього благовірного просто купували. Купують і зараз, у кого традиційний стиль весілля.

У кого ж „нетрадиційний”, тобто в народному стилі, що зараз, напочатку 21-го століття, в Україні стало дуже модним, той, точніше, та має цілу замороку (хоча приємну, що там казати), а яку ж то сорочку вишити/знайти/замовити/купити для свого коханого?

Мала таку замороку і я, оскільки я одна з тих, хто своє весілля організовував у етностилі.

По-перше, як я вже тут якось писала, я хотіла, щоб моя весільна сукня чи сорочка була у стилі етномодерну, але от чомусь не потрапили мені на очі тоді, п’ять років тому, отакі-от розкішні етномодернові вдяганки. Мусила шукати традиційний костюм для себе, ну і знайшла його, і взагалі-то була задоволена, але все-таки... хотілося чогось сучасного у поєднанні з етнографічним шармом.

По-друге, знайти гарну сорочку для мого нареченого, яка була б і красива, і вирізнялася би чимось особливим, а головне – була співзвучна моєму вбранню – оце була задачка! Купила йому спочатку одну сорочку – найкращий варіант, який знайшла у нашому місті. Знала, що не той стиль (не та тканина, не ті барви та візерунок) з моєю автентичною 80-річною буковинською вишиванкою, але думаю – вже як є, так є... Але все-таки поїхала до Львова, на великий сувенірний ринок коло Опери. Отам і знайшла своєму милому вишиту сорочку, в одному стилі із своєю.

А от нині на ринку чоловічого одягу, зокрема народних вдяганок, з’явилося стільки пропозицій! І традиційних вишиванок, і у стилі коханого моєму серцю етномодерну. От розглядаю я їх тепер і згадую наш родинний комплімент чоловічій половині, що, мовляв, в одну сорочку можна закохатися... Наприклад, в оцю, від етно-майстерні „Коза-дереза” з Тернополя:

Отакого типу сорочка точно підійде нареченому, у котрого весілля в народному стилі і кохана котрого вбрана в одну з отаких-от шикарних етномодернових суконь.  Або отаких. Тобто у цій вишиванці, розшитій бісером, наречений точно не буде виглядати „бідним родичем” коло своєї обраниці у розкішному платті чи народному костюмі, ну та й гарантія, що ніхто більше із гостей-чоловіків на весіллі так гарно не буде вбраний, особливо якщо весільний дрес-код для усіх – етнічна вдяганка. Бо так буває, що деякі красиві вишиті сорочки на гостях-чоловіках дуже часто затьмарюють навіть вбрання молодого. А от у цьому бісерному диві від „Кози-дерези” – гарантія, що ніхто від нареченого не буде краще виглядати!

І не буде вишуканіше виглядати, якщо вдягне, наприклад, ось цю надзвичайно красиву авторську роботу від модного дизайнера Ярини Жук – вишиванку „Казковий вечір”. Стиль – етномодерн, створено на основі Городенківських традиційних сорочкових мотивів (Івано-Франківщина):

Ну а наступні чоловічі вишиванки, які хочу вам представити – оце, власне, і є саме те, про що мої бабця казали „закохатися в одну сорочку”! Маю на увазі роботи відомих в Україні майстрів – сім’ї Теліженків із Черкас. Як на мене, оця краса, з волошками і колосками – сорочка, в якому можна закохатися! Дивлюсь – не надивлюсь на ці „Волошки в житі” (назва цього мистецького витвору)! Подивіться і ви, дівчата, і тільки уявіть собі у цій сорочці своїх коханих:

Красивезно зроблено, з надзвичайним смаком, модерново, сучасно і в той же час - дуже-дуже етнографічно! Це і є унікальний випадок, коли не наречена мала би вибирати нареченому сорочку у стиль свого вбрання, а навпаки – нареченій треба створювати свій образ відповідно до цієї сорочки. До речі! Теліженки і це передбачили, бо є в їхньому доробку і жіноча блуза „Волошки в житі”.

А такого гарнющого візерунку хрестиком на чоловічій сорочці я ще ніколи не бачила! Маю на увазі вишиванку „Дубок” від Теліженків. Ну та правильно, ніде не зустрічала досі, бо візерунок є виключно авторським творінням-винаходом сім’ї. Помилуйтесь і ви на цю вишиванку, дівчата – майбутні і теперішні наречені! Особливо якщо збираєтеся йти зі своїми милими під вінець у народному строї:

Ще раз – координати майстерень, майстрів і дизайнерів, у яких можна замовити ці прекрасні вишиванки, та й багато інших красивих речей у народному стилі для вашого весілля:

http://kozadereza.com.ua/ - етно-майстерня „Коза-дереза”;

http://www.yarynazhuk.com/ - майстерня Ярини Жук, дизайнера одягу у стилі етно-модерн;

http://telizhenko.com.ua/ - творча майстерня Олександри Теліженко.

Якби я була нареченою…

…я б одягла на своє весілля (яке обов’язково було б у етнічному стилі – це навіть не обговорюється) ось таку сукню, наприклад:

Люблю візерунки у блакитно-синьо-бірюзових тонах! І в цьому випадку модний будинок РІТО з Києва (спеціалізується на трикотажі), що називається, догодив – це сукня з їх нової колекції „Лісова пісня”. Сукня із легенького трикотажу; вишиття ромбом у районі талії прекрасно підкреслює талію навіть у тих дівчат, у кого ця талія, скажемо так, проблемна; крім того, ця сукня абсолютно багатофункціональна, тобто її можна вдягати не тільки у день весілля, а й потім, на багато різних святкових оказій.

А ось сукні від РІТО у цьому ж стилі і з цієї ж колекції „Лісова пісня” – цілком можуть бути для дружок на українському весіллі або для гостей, котрі хочуть бути одягнутими в етнічні мотиви і водночас стильно:

Колекцію „Лісова пісня” від модного будинку РІТО було продемонстровано на етно-фестивалі „Країна мрій” 2012. Ходіть частіше на етнічні фестивалі, дорогі любителі вдягнутися в українському стилі! Там ви знайдете безліч ідей для свого іміджу!

Що вдягнути гостям на весілля в українському стилі?

Ви запрошені на весілля в українському стилі. Дрес-код – вишиванка. Але ви не є прихильником/прихильницею традиційного етнічного стилю в одязі.

Що ж, в такому разі український етномодерн – це те, що вам треба. Зараз чимало наших модельєрів створюють і виготовляють одяг у цьому стилі. Ярина Жук – одна із моїх улюблених модних дизайнерів українського етномодерну.

Ярина вдягає в український етномодерн усіх – чоловіків, жінок і дітей. Власне, у її колекції я побачила таааку чоловічу сорочку! Її назва „Передзвін”. Гляньте-но і ви. Ставлю аж два фото цієї сорочки, і все-одно мушу сказати, що в реалі ця вдяганка виглядає набагато краще:

У сорочку одягнений її щасливий власник – директор видавництва „Навчальна книга - Богдан” з Тернополя Богдан Будний. Його фото (як і всі фотки внизу) зроблені під час презентації колекції „Писанка” Ярини Жук у книгарні „Дім Книги” у Тернополі.

Власне, про сорочку. Це, мушу вам зізнатися, моя улюблена чоловіча сорочка з усіх, які я бачила у стилі етно-модерн. Я більш ніж впевнена, що добродій Богдан уже вдягав її не один раз, і не тільки на весілля рідних-друзів-близьких-знайомих, а й на інші торжества та імпрези.

Тож така сорочка, або сорочка такого стилю, цілком підійде тим весільним гостям-чоловікам, які віддають перевагу сучасному стилю в одязі. Зрештою, тут я подумала, у таку сорочку можна абсолютно вдягнути і нареченого. Чому ні? Пошити відповідний ансамбль для обох – молодого і молодої. Вийшла б надзвичайно красиво одягнена пара.

Власне, майстерня Ярини Жук виготовляє одяг і для наречених також – лідер гурту ТіК Віктор Бронюк і його дружина Таня замовляли в Ярини свій весільний одяг.

Але нині я хочу більше поговорити про одяг для весільних гостей. На фото вгорі, на початку цієї розповіді – сукня Ярини під мальовничою назвою „Перепілка під сонцем”. Ось такого типу сукню, модерного крою і з етнічними елементами, можна цілком спокійно вдягати дівчатам і жінкам на весілля із українським дрес-кодом. Перевага цієї сукні ще в тому, що її, на відміну від традиційного одягу, можна вдягти на будь-яку оказію.

А ось ще кілька етно-модернових суконь від Ярини Жук:

Краса, скажу я вам! І тканина, з якої виготовлені вдяганки, також добротна – поєднання льону з віскозою.

Та більше про всі ці нюанси – на сайті Ярини Жук. Там же можна і замовити вподобаний вами одяг.

Гарної і веселої забави і гарно вам виглядати на весіллі, дорогі модники і модниці!

Дещо для українського весілля в мексиканському стилі

Зараз в Україні дуже модно проводити, як би то правильніше висловитися, весілля у різних стилях – у стилі 1960-х, в екологічному стилі, і т.д., і т.п.
От якби хтось захотів організувати своє весілля у мексиканському стилі, ось вам, будь ласка, туфлі для нареченої, покриті бісером і виконані абсолютно у мексиканському стилі бісероплетіння, який називається Уічоль:

Шикарні туфлі, правда? А ось вони не тільки у профіль, так би мовити, а й у анфас:

Не маю уявлення, скільки ці мештики можуть коштувати – та недешево, певно, але! Якби я була нареченою і якби я робила весілля в мексиканському стилі, купила би їх обов’язково, незважаючи на ціну, тому що це дуже хороша інвестиція у гардероб: туфлі годяться не тільки для весілля, але й десь у театр чи на концерт чи у гарну компанію вийти.

А що найцікавіше, зроблений цей шедевр бісероплетіння не у далекій Мексиці, а у Києві, і автор цього дива – киянин Андрій, ось його сайт і блог. На Андрієвих ресурсах, до речі, багато всього іншого у мексиканському стилі, що пригодилося б для весільного торжества, зокрема, для прикраси залу і т.д. Повертаючись же до іміджу нареченої, ось і кольє для неї, також у стилі Уiчоль:

Цікаве! Так і нагадує мені українські гердани! Більше того – я коли побачила вперше

англійський правопис слова Уічоль, воно мені чому нагадало слово „гуцул” :) – Huichol – Hutsul?

Просто так, зорове враження, але! Українське мистецтво бісероплетіння справді дуже нагадує бісероплетіння американського континенту – трохи Північної, а більше – Південної Америки. Під час моїх поїздок у Мексику і Беліз (Беліз – маленька країна, сусід Мексики і Гондурасу, але етнічна культура цих територій дуже спільна) я була вражена їхніми бісерними виробами – вони так нагадали мені наші, українські. Ось купила собі такий браслетик у Белізі, зроблений нащадками Майя:

Придивіться добре до орнаменту на браслеті – правда, чимось нагадує наші, українські геометричні орнаменти вишиванок та писанок?

І знову ж таки – а чим не браслет для нареченої на її весілля, тут вже не важливо, а
мексиканському чи в українському стилі...

До речі, про прикраси (одна з моїх улюблених тем – прикраси в етнічному стилі, так що вже вибачайте, можу говорити про це безкінечно. Дівчатам, я впевнена, буде цікаво, а хлопці можуть не читати, хай собі візьмуть якесь пиво та й ідуть дивитися футбол). Так от, про прикраси, зокрема, про гердани. Кілька порад нареченим, котрі грають весілля в українському (мексиканському, взагалі південно-американському стилях) і вирішили вдягти гердани на своє весілля.

Масивні довгі гердани дуже красиві (помилуйтеся на мій, з Гуцульщини),

але вони не дуже зручні для танців – коли танцюєш, думаєш тільки, щоб гердан десь не закрутився, за щось не зачепився і бісеринки не розлетілися. Тому довгі гердани ліпше
вдягати до розпису, до церкви та до знимки, а на забаві зняти або замінити на короткі, типу силянок довкола шиї.

Також, продумуючи імідж нареченої, важливо, щоб гердан не „загубився” на весільному вбранні. Наводжу приклад. Я подарувала красивий гердан на весілля моїй найкращій подрузі Олі, думаючи, хм, її сорочка вишита квітами, а на цій силянці гарні рожеві трояндочки, то мало би все „грати” разом. Але вийшло трохи не так. Сорочка, вишиваний пояс і спідниця подруги - все разом було ну дуже вже розкішне і таки „заглушило” гердан:

Весілля було класне, втім, молода також :) Можливо, крім мене, ніхто навіть не звернув увагу на цю деталь з герданом... А от якби моя Оля мала сорочку чи сукню, вишиту білим по білому, то ця прикраса була б шикарнющим акцентом усього іміджу нареченої.

Власне, що тепер Оля вдягає цей гердан до будь-якої своєї білої блузки чи
сорочки, тобто це все-таки був хороший подарунок і, як я вже раніше висловилася,
гарна інвестиція у жіночий гардероб.

Cхожа історія була і з моїм весільним герданом (силянкою). Маленький, доволі скромний, він таки трохи „загубився” на фоні моєї багато вишитої буковинської сорочки:

Я так думаю, що і Оля, і я з нашим барвистими весільними вдяганками могли цілковито обійтися без прикрас на шию – тут костюми говорили самі за себе.

Але я ж такий великий прихильник бісерних виробів, тому я ніяк не могла встояти, побачивши ці симпатичні герданчики на львівському „Вернісажі”, особливо
цей мій, з дівчатами у колі. Було прикольно, коли я запитала продавщицю, мовляв, скільки коштують ці дамочки, то пані трохи ображено відповіла: “Це не дамочки, а Берегині!” Я зрозуміла, що невдало пожартувала, але прикрасу купила, бо дуже вже
вона мені запала в око, ну і відповідно стала частиною мого весільного вбрання.
Думаю, якби я робила моє весілля не в українському, а в мексиканському стилі, моя
силянка була би також доречною – надто вже схожі ці дві культури бісероплетіння,
українська та мексиканська...

А от вам і вдалий приклад, коли і синьо-блакитний гердан, і весільне вбрання нареченої гармонійно доповнювали одне одного – у костюмі Галини Ратушняк, молодого
політика з Тернополя:

А ось це – знову моя найкраща подруга Оля:

Ні, заміж вона не виходить – Богу дякувати, щасливо одружена (шлюбний перстень має не на правій, а на лівій руці, бо одружена з іноземцем). Це Оля вдягнулася так на український фестиваль - хоча сорочка такого стилю цілком може бути як весільна. А от прикраси – увага! Отут, не повірите, той самий випадок, коли українське гармонійно поєдналося з мексиканським. На шиї у Олі українська силянка, а на руці – браслет, зроблений у Мексиці.

Ловіть ідеї, теперішні та майбутні наречені!