Весільні тенденції з Північної Америки

Ну от як-таки я, авторка весільного блогу, та й могла не сходити на весільну виставку, яка відбувалася у нашому канадському містечку? (Живу я сама на північно-американському континенті). Словом, відвідала місцеву весільну виставку-продаж, і всім, що там бачила-чула, тобто тенденціями у північно-американській весільній моді, ділюся з вами, дорогі читачі.

Нічого не можу сказати про, власне, одягову моду – вбрання наречених, дружок, дружбів, дівчаток, що розкидають квіточки на церемонії, і батьків наречених – бо цю частину виставки, тобто модний показ, я пропустила.

Перейду відразу до столів і до тортів.

Отже, тортики. А тортики вони демонстрували отакі-от:

Це я сфотографувала тільки невеличку дещицю із представленого, тобто ті, які сподобалися мені самій – особливо фіолетовий, фактично, він був мій улюблений на цьому експо.

Ну що вам скажу? А скажу те, що чогось нового і такого, що в Україні на даний час не роблять, там не було. Є, є вже і в рідному краю майстри такого тортового мистецтва, що дух перехоплює! От хоча б Уляна Коцаба з Івано-Франківська – мій улюблений кондитер з тих, що знаю в західній частині України. Я б сказала, що Уляна ще не такі витвори кондитерського арту може придумати/спекти/намалювати/виліпити, от хоча б як оці.

Єдине, що мені дуже і дуже сподобалося у витворах канадських майстринь-кондитерок – відчуття стилю і смаку. Тобто весь виріб витриманий в одному стильовому дусі – колір, дизайн - і ніяких відхилень. Бо не раз дивлюся, що наші українські кондитери наліплять, наліплять всього на той торт, тобто перевантажать деталями настільки, що то все потім виглядає, як кажуть в народі, як в дурного на хаті. Торт, а особливо весільний, повинен бути, за словами одного мого знайомого, елєганцьким. Абсолютно з ним погоджусь! І тортики, яких я назнимкувала, цілковито цьому визначенню – елегантні – відповідають.

Йдемо далі. Оформлення залу і столів. Було представлено багато всілякого і різного в цьому плані, але чомусь домінувала тенденція темних тонів. Зокрема, коричневого, як-от на цьому фото:

Я ще була трохи здивувалася, мовляв, коричневе – і на весілля?! Чи не затемний колір? Не впевнена, чи в Україні би таке робили. Як кажуть, справа смаку... Хоча, ще раз глянувши на знимку, бачу, що підсвітка безліччю лампочок якось відвертає увагу від того коричневого і, фактично, привносить свій певний шарм і красу у весільний дизайн.

Ну а ця штука із троянд таки направду симпатична і від неї тільки виграло б, як на мене, оформлення весільного залу:

Файнюньо, нє? Сама б не відмовилася мати такий кусок дизайну у власній хаті – чудово прикрасило би будь-яку стіну замість панно чи гобелену.

Але не дуже захоплюйтесь, до речі, бо те, що вам зараз покажу, тобто те, що входило у комплект із цими гарнезними трояндами, вас, м’яко кажучи, трохи буде шокувати. Як шокувало і мене. А саме – ЧОРНА скатертина і серветки і ЧОРНІ „вдяганки” на крісла, хай навіть „облагороджені” срібними бантами:

Спершу моє українське єство навіть подумало – де я? На весільній забаві чи, звиняйте, на поминках? А потім собі згадала, що я ж не в Україні – от в Україні точно ніхто би не притягнув чорний колір у весільний (!) дизайн. Чи вже, може, є такі сміливці, а я не знаю?

Ну а у Північній Америці, як бачите, це – тенденція. Вони собі не заморочують голови забобонами і прикметами, судячи з усього. До речі, це не перший випадок, коли я наткнулася на елементи чорного у західному весільному дизайні. Було, бачила чорні деталі навіть і на сукні нареченої, що в Україні здається взагалі немислимим – як так, біла сукня, і з широким чорним поясом?!!

Тим не менше, залишимо дискусії на цю тему весільним спеціалістам-професіоналам. Я – просто блогер і констатую факт.

На завершення моїх походеньок весільним експо канадського райцентру, де зараз живу, я таки підійшла ближче до того чорно-срібного стола – ну бо дуже вже сподобалися ті індивідуальні не то салфетки, не то підставки у вигляді троянд. Думаю, помацаю, що ж воно таке – бляха? Фольга? А нічого подібного! Добротний метал! От, кажу ж, не відмовилася б мати в хаті такі індивідуальні трояндочки також! Були б файні підставки на горєче, і гості б охали-ахали, мовляв, де таке взєла... Власне, для того і всілякі експо існують, щоб дивувати народ різними новинками-цікавинками! І мене, кобіту, котра багато чого бачила у своєму житті, таки щось на тій виставці і здивувало...

Приємних і вам походеньок на розмаїті виставки, експо, шопінги і т.д. та гарних весільних, і не тільки, забав!

„Яйці, яйці, кубаса, солонина – а-ха-ха!”

Я вже якось писала, що одним із моїх хобі є колекціонування фоток українських весільних короваїв. А зараз, бачу, в мене започатковується інше хобі – хочу зібрати колекцію фоток українських весільних столів. Накритих столів, ще у своїй нечіпаній красі, задовго перед тим, як в декого буде „писок у холодці”; весільних столів, котрі зазвичай фільмують відеографи – для весільного відео, але чомусь ігнорують фотографи – ну хіба би знімали для реклами ресторану чи кафе на весільному сайті. Справді, скільки весільних альбомів я передивилася, але мало у котрому бачила фотку весільного стола.
Тому й почала я просити всіх рідних, близьких і знайомих, хто тільки йде на яке весілля – сфотографуйте для мене, будь ласка, фотку весільного стола. Це ж не важко!
Ну і ось перша ластівка, чи то ластівочки – кілька фотографій із весільного стола принесла мені Іра, донька моєї подруги, котра була недавно на весіллі співробітника. Дякую, Іра! Фотки прекрасні! Подивившись на них, мені відразу закрутилися в голові слова української приспівки, яку любить мугикати один із моїх канадських друзів, у котрого українського взагалі нема нічого у крові: „Яйці, яйці, кубаса, солонина – а-ха-ха!”. Саме так, із галицьким акцентом, вимовляють ці слова - „яйці” і „кубаса” - у Канаді. Так от, мій канадський друг змалечку трохи танцював в українському ансамблі (у Канаді модно ходити на заняття з українського танцю, уявіть собі! Туди ходять і українці, і далеко не українці, і всі щасливі), ну та й і навчився там тої приспівки. І от одного дня питає він мене: “Слухай, я то все співаю-співаю, але пройшли роки, і я геть забув, що ж ці слова означають. Переклади мені, будь ласка!”. Звісно, я переклала, друг сі втішив, як кажуть галичани – і з буквального перекладу, і з двозначності, ба навіть тризначності вислову. Яку дво- чи тризначність я мала на увазі, кожен українець знає. Власне, одне із значень цього вислову про „яйці, кубасу і солонину” символізує щедро накритий український стіл. Та дивлячись на наші святкові столи, мимоволі подумаєш – які яйці? Яка кубаса? Тут стільки всього є – гляньте-но на фотку весільного стола від Іри! I то тільки закуски, голубців та інших гарячих страв ще ж не подавали!

Не знаю, як ви, а я в даний момент облизуюся, коли бачу це все, навіть на фотці - свіжі помідори-огірки-перці-цибуля, персики-виноград-банани, канапки на пампушках (одні з моїх улюблених), фаршировані помідори (не знаю, чим, але виглядають дуже звабливо), цілий комплекс рибних страв – канапки з ікрою, фарширована риба (думаю, щука), червона риба...
Або на цій внизу – м’ясне асорті, язик під соусом, три невідомі мені, але думаю, смачнющі салати...

О, українські господині люблять вправлятися у різних салатах! Я ще пам”ятаю часи мого дитинства, коли на весіллі були традиційно два чи три салати – „Шуба” або „Мімоза” і „Олів’є”. Або, як називали західноукраїнські господині „Олів’є” – „Майонез”. Ну а зараз – стільки нових салатів готують на українських весіллях! Ням-ням!
Tут мені дехто іронічно може зауважити, мовляв, а скільки салатів, що не з’їлися на весіллі і зіпсулися, закопують у землю! Та я і сама про це знаю – я ж дівчина „зо села”. Маю на увазі, в селі народилася, правда, після школи втекла у місто.
Добре, не буду відволікатися, я про столи – українські, весільні. Люблю їх страшенно, не можу нічого з цим поробити. Знаю, що зараз, особливо в наших великих містах, весілля „оцивілізовуються”, стають більше подібні на західні, відповідно, міняється підхід і до вигляду столів на таких весіллях – столи також „оцивілізовуються”. Маю на увазі, приділяється багато уваги сервіруванню, щоб все було під колір – скатертина, серветки, букети або квіткові композиції на столах, накидки на кріслах - і щоб все гармоніювало не тільки по кольору, а й по стилю із оформленням залу. Ну і щоб були гарно оформлені іменні картки на тарілках гостей – щось нове для наших весіль... І ще багато-багато інших новацій. Воно то все красиво і стильно, погоджуюсь, але... Певно, що я старомодна, але мені все-таки більше до душі традиційний український стіл, де господині не стільки переймаються тим, як стіл буде виглядати, а тим, ЩО буде на столі. Український весільний стіл і українське весільне застілля – це, братці-науковці-етнографи, скажу я вам, варта дисертації тема. Український весільний стіл (застілля) 1950-х, 1960-х, 1970-х, 1980-х, 1990-х, зрештою, 2000-х років... Це ж стільки інформації, тенденцій, традицій... Наприклад, на українському весіллі традиційно вважається: якщо на столі вже нема де тарілок із стравами ставити, а їх все несуть та й несуть із кухні, то це означає, що весілля гарне і господарі не скупі. А от весільний стіл, про який гості відгукуються, що там „навіть не було чим закусити”, характеризує господарів-скнар. З іншого боку, скільки я читала і чула критицизму у бік українського весілля за те, що, мовляв, на наших весільних столах таки усього забагато, і що це зайва трата грошей, і що це...
І це також хороша дискусійна тема для потенційних дисертантів.
I взагалі, цих тем щодо українського весільного стола – поле неоране! Котрі страви збереглися і кочують нашими весільними столами з покоління в покоління, а котрі вже зникли назавжди... Котрі рецепти не змінювалися ще з 1950-х років, а котрі змінилися невпізнанно... Весільні столи різних регіонів України – чим відрізняються (відрізнялися)?
Напої на українських весільних столах – це взагалі цікава тема. Думаю, багато з вас сам пам”ятає чи чув від старшого покоління про так звані безалкогольні весілля 1980-х років. Коли на столах були тільки газовані води „Буратіно”, „Тархун” та мінералка, але хлопці регулярно зникали із-за столів кудись „у каптьорку” і поверталися вже „щасливі”... Так, це також наша історія, братці...
P.S. Мало не забула. Якщо маєте фотку чи фотки гарного весільного стола і бажаєте поділитися - ласкаво запрошую опублікувати її на сторінці „Українського весілля” у Фейсбуці. Можна з лінком до вашого власного ресурсу.

Весільне застілля: як уникнути похмілля

От пишу зараз, а в мене в навушниках – „Гоп-ші-ді-рі-ді, Марічко, люблю тя...”. „Гудаки” із Закарпаття. Але не ті, що із Нижнього Селища, а інші, з Тересви. В музиці тих, тересвянських, так само, як і в тих, що з Нижнього Селища, купа потужної енергетики: пританцьовую тут, розумієте, на комп”ютерному кріслі. На весілля хочетьсяааааааааааа – аж мене нема! Отакої-во би польки втяти, як тото „Гудаки” грають. А ще би якого олів”є з холодцем з”їсти, а про солодке на кльоші – навіть мене не питайте :) Хочу, хочу, хочууу!
Та що, як ніхто з рідних, близьких і знайомих та їхніх дітей наразі не жениться і заміж не виходить... Залишається тільки облизуватися і на кріслі під музику підскакувати в очікуванні, може, котре зрухається на весну (на літо, на осінь) та й піде під вінець. Ох і „відірвемося”!
Весілля! Застілля! А далі що, логічно? Правильно ви здогадалися! Похмілля...
Нє, але дивіться, як ті три слова в українській мові гарно римуються – „весілля”, „застілля” і „похмілля”! І вони собі знають, чого так гарно римуються – бо вони, можна так сказати, що невід”ємні одне від одного. Лише кинувши погляд на український весільний стіл, який традиційно вгинається, і на батарею пляшок поміж стравами, можна спрогнозувати, що з гостями, які за цим столом, буде на другий день, тобто вранці після весілля :)
Ну подумаєш, похмілля, скажете ви... Хіба це така проблема для українця? Колективне знання, що вживати похмільного ранку, аби, як кажуть, „пролупити очі”, вже давно стало народною мудрістю в Україні: передається з уст в уста. Одні „рятуються” пивом, інші – тим же самим, від чого вчора і „заслабли”, ще інші вважають, що кисле молоко – найкращий лік, ще інші... Навіть Інтернет зараз кишить порадами, чим лікувати похмілля, туди його в ковіньку (похмілля, маю на увазі, не Інтернет :)
А от що робити, щоб його, того чортового похмільного синдрому, взагалі уникнути? Або хоча б мінімізувати?
Власне, про це нині і хочу поділитися досвідом. Досвід власний, а також моїх друзів; набутий, як кажуть, шляхом проб, помилок і численних весільних забав (та і не тільки весільних). Але врешті-решт вироблені якісь базові принципи, як діяти, тобто що і як пити і що їсти, аби вранці після забави не боліли голова та шлунок.
Отже, правило перше, котре дуже просте, але безцінне – не перепивати!!! Тут, як і в казино, головне - вчасно зупинитися. Тобто, відчувши, що вже так файно („така хороша компанія, такі хороші люди, і так ми вже файно бавимося”), не старатися „доправляти”, аби було ще „файніше”. Бо файніше не буде - буде навпаки. Як там казав герой якогось старого совіцького фільму – „А эта бутылка портвейна была лишней...”
Добре, але що ж робити, коли тост за тостом, тост за тостом, і лунають заклики „до дна”, і всі дивляться, чи ти справді осушив до дна, бо інакше скажуть, що не поважаєш молодят, ну і все в тому дусі. Вихід дуже простий – слідкувати, скільки вам наливають, і вчасно сказати „досить”. Якщо ж уже так сталося і налили забагато, то візьміть та й відлийте у порожню склянку те „забагато”, а залиште рівно стільки, скільки відчуваєте, що можете ще собі дозволити. Якщо ж порожньої склянки поблизу нема – попросіть! Я особисто так і роблю. Хай ліпше вважають мене вибагливою, аніж в мене має розколюватися голова і казитися шлунок наступного ранку.
Правило друге – це для тих, хто надає перевагу вину, а не міцнішим напоям – запивати страви СУХИМ вином! Чому кажу „сухим”, тому що на багатьох весіллях, поряд із сухими винами, господарі сервірують закуски та гарячі страви із напівсухими і солодкими винами та лікерами (фактично, десертними напоями), що абсолютно неприпустимо з гастрономічної точки зору (і ваш чутливий шлунок, а також ваша голова наступного ранку, це відчують). Особливо така ситуація поширена на сільських весіллях. Ну, при фінансовій кризі в Україні (а коли, питається, цієї кризи не було?!) економічно вигідніше поставити на стіл якесь дешеве солодке чи напівсухе вино, але, повірте мені, при нинішньому широкому виборі напоїв можна знайти і недороге сухе (столове) вино.
Хм, питається, чого я так надриваюся стосовно вина, адже таки не вино - головний напій на українському весіллі. Головний напій, звісно – сорокаградусна, я знаю, хлопці. Про вино я так „розводжуся” для жінок та дівчат, адже це вони в нас, вважається, горілки не п”ють :) От, власне, для тих, що горілки не п”ють, а тільки вино, і
правило третє – не змішувати червоне вино з білим! От якщо махнете рукою на цю пораду і таки змішаєте – головний біль вам гарантований не те, що наступного ранку, а навіть і цього вечора, ще задовго до закінчення весільного забави (потім не кажіть, що я вас не попереджала).
Правило четверте - правильно закусювати! Оце вже для українців трохи складніше, бо при всьому багатстві українського весільного стола хочеться і того, і того, і тамтого скуштувати, а ще он таке несуть... Ну, нічого. Якщо ви справді зацікавлені у збереженні власного здоров”я після весільного застілля, то мусите трохи „поперебирати харчами”, а що робити?
Згідно із кулінарними законами (і згідно із шлунками гурманів, таких, як я і купа моїх друзів), червоне вино найліпше смакує з червоним м”ясом, біле вино – з білим м”ясом, рибою та іншими морепродуктами. Горілка і пиво „паруються” практично зі всім. Коньяк найкраще йде із солодкими стравами (десертом), а також досить непогано зі стравами основного меню, якщо у тих стравах присутній фруктовий компонент (наприклад, тушкована яловичина з чорносливом або свинина чи курятина з ананасом).
Це, правда, я тільки так загально окреслила. Зараз – трохи детальних роз”яснень, що і з яким напоєм найліпше споживати.
Отже, сухе (!) червоне вино + червоне м”ясо. Під червоним м”ясом розуміється: яловичина, баранина, качка, гуска. З червоним вином непогано йде і свинина, але найкраще підкреслюють смак свинини все-таки горілка і пиво (не разом вживати їх, не разом, маю на увазі горілку і пиво! Приказкою “Горілка без пива – гроші на вітер” най тішаться пияки, а ми ж то не такі, правда?)
Сухе біле вино + біле м”ясо. Під білим м”ясом розуміється: курка, індик, кролик.
Сухе біле вино + риба та інші морепродукти.
Щодо риби, то тут є варіації. Копчена риба з білим вином йде непогано, але все-таки найкраще пасують до рибних копченостей пиво і горілка (останні не змішувати разом, нагадую!). Оселедець найкраще “парується” із горілкою. Грибні страви добре йдуть практично зі всіма видами напоїв, крім одного – червоного вина.
Хм, скажете ви, щось цей пункт четвертий не той-во... Річ у тім, що український весільний стіл – це широчезне розмаїття страв, і все таке смачнюще, і так хочеться всього спробувати, і риби, і червоного, і білого м’яса, а тут, виявляється, треба вибирати собі меню відповідно до напою, який з тою стравою (стравами) найбільше пасує. А як же тоді – не змішувати біле і червоне вино?
Що ж, тоді рішення дуже просте – доведеться зупинитися на горілці як на основному напоєві свята. Але! Читайте наступне, п”яте, правило.
А правило п”яте гласить – ні в якому разі не вживати напій із слабшим градусом після напою з міцнішим! Тобто – пити „по висхідній”. Що це означає? А все дуже просто: не вживати вина (шампанського, пива, низькоградусного лікеру) після горілки або коньяку. До – можна. Тобто ідеальна схема виглядає так: пиво, далі можна вино, далі - горілку чи коньяк. А не у зворотньому порядку!!! Якщо ризикнете у зворотньому порядку, то вам наранок гарантове похмілля найгіршого виду і нездатність нормально функціонувати цілий день (а то й два).
Правило шосте – не запивати горілку газованою водою, ситром чи соком! Це якщо ви горілку запиваєте взагалі, бо багато хто цього не робить. Якщо, кажу ж, таки доводиться запивати, то ліпше негазованою мінеральною водою (чи звичайною водою). Газована вода чи фруктовий напій разом з горілкою спричинять так званий коктейльний ефект, коли ви і сп”янієте швидше (дехто навіть вважає це плюсом, але тільки не я і не мої друзі), і смак їжі перестанете відчувати, і ваш шлунково-кишковий тракт буде на вас дуже-дуже „ображатися” того ж вечора, навіть не чекаючи до ранку.
Одним словом, дотримуючись усіх вищенаведених правил, котрі перевірені практичним досвідом, можете бути спокійні, що ваше пробудження на ранок після весілля буде легким і приємним – якщо тільки саме весілля не триватиме до ранку :) “Гоп-ші-ді-рі-ді...”  Йду, певно, зараз сама готувати олів”є, не чекаючи чийогось весілля.. Та й пляцка якого здалося б спекти... Щось в мене апетит розгулявся, особливо дивлячись на це відео, яке і вам рекомендую: накритий український весільний стіл, ще у всій своїй нечіпаній красі