Український весільний стіл – забава аж до рання!

Осінь – пора бараболі і весіль. Ну, бараболю викопається, так чи інакше; нині давайте трохи побалакаємо про весільний стіл – затягнула я щось з тою балачкою, ще відколи було весілля моєї дорогої похресниці Катрусі, а було воно влітку цього року.

Отож, як то традиційно обговорюють між собою кумасі після кожнісінького весілля – що і з чим подавали, як сервірували, а яке солодке, і т.д. і т.п.

Відгуляли ми весілля у гарнезному ресторані „На дубах” за Тернополем. Готувати, сервірувати і подавати там уміють, що факт, то факт.

Ось такий був загальний вигляд закусочного стола, або, як галичани кажуть, першого стола:

А тепер трохи крупних планів. Фарширована риба заслуговувала найвищої похвали. Мій чоловік-канадієць самотужки з’їв мало не половину тої рибини – така була добра. Правда, сє стримав вчасно, жеби не з’їсти всю. Я йому нагадала, мовляв, якщо ти пригадуєш, чоловіче, українські весілля, на яких побував, у тому числі і своє власне, яке відбувалося в Україні, то цей закусочний стіл – тільки преамбула до весільних наїдків, так шо лиши місце і зачекай, зараз як почнуть носити горєче... Кажу ж, стримавсє, але все’дно, з сумом косував на ту рибину, шо не годен з’їсти всю, або, ще гірше, не взєти її з собою за окeaн J :

І взагалі, рибна частина стола була представлена дуже і дуже гідно. Мені особисто сподобалась нарізка рибин холодного копчення, прикрашена вареними перепелиними яйцями, які до того ж були вмочені в буряковий сік – для кольору, а зверху тих яєчок, була, здається, печінка тріски чи щось інше, з розряду рибних смаколиків, вже й не пригадаю, але смакувало то все разом – суперово!

Була і традиційна м’ясна нарізка – ну як без неї на українському весіллі?

Канапочки були двох видів – із заварного тіста, шинка, сир з маслом та свіжий огірочок всередині, ну і канапки з ікрою – знову ж таки, як без них на весіллі?

Щодо салатів, то я, котра сподівалася традиційних олів’є чи оселедця під „шубою”, таки трохи відстала від життя – замість них зараз ресторани і весільні господині виробляють усілякі нові хитромудрі салати, годі запам’ятати назви і складники. На весіллі у Катрусі мені особливо сподобався один салатик, з морепродуктів. А чоловік мій „підсів” на мариновані овочі (вони справа на фото), особливо корейську моркву:

А от коли почали розносити гарячі страви, тут я трохи дала маху – не розібравшись, що й до чого, почала їсти смачнющі гарячі пиріжки з листкового тіста, із м’ясною начинкою. Поняття не мала, що ті пиріжки призначені для споживання разом із питним борщиком, що його згодом принесли у горнятках. Ну але нічо, борщик був смачнезний навіть сам по собі, без пиріжків – один із найкращих борщиків, які я коли-небудь їла/пила на весіллях і взагалі на забавах.

А далі – пішло-поїхало, одна гаряча смакота змінювалася іншою, і в тому калейдоскопі смаків годі, особливо зараз, пригадати/визначити, що ж сподобалося найбільше. Якщо добре подумати, то безперечний лідером серед гарячих страв для нас з чоловіком була печінка, тушкована із... грушами! Щесь-мо такого не їли, це щось нове для нас. Смак фантастичний! (Булись-мо дуже раді, що цю печіночку розігрівали і подавали також на другий день, тобто на поправини).

Також хороша була смажена рибка, така жирненька, правда, назви не пригадую. Голубці на весіллі подавали, начинені не традиційним рисом з фаршем, а просто м’ясом – певно, знову ж таки, не модньо зараз готувати звичайні голубці на українські весілля (відстала я, бачу, тут від життя, у своїй канадській глушині, треба частіше на вітчизну приїжджати – то хто там наступний, заміж чи женитися?)

Словом, стіл на Катиному весіллі був – вища кляса!
Ну а солодка половина того стола – просто-таки музика! Симфонія! Мою ностальгію за українськими пляцками нарешті було начисто забуто – уже при одному погляді на ось цю розкладку. Пляцки! Перекладанці! Різних видів!

А також рогалики! Грибочки!

Вже не кажучи про очікування розрізання весільного торта в українському стилі, котрий я, як хресна мама, замовила своїй похресниці:

А хресний тато нареченої приніс, згідно із традицією, отакий-от гарнезний коровай:

Словом честі, ми з кумом не змовлялися, але якось так склалося, що і мій торт, і його коровай вийшли в одному стилі, прикрашені маками, волошками та ромашками. 
Дуже шикарний був і коровай від молодого:

Ну і ще раз, солодка краса із Катрусиного весілля, загальний вигляд:

Нє, таки робити вміють в Україні весільні забави, що там казати! 
То з чийого наступного весілля буду я писати „поему” про стіл та солодке? У принципі, кандидатуру/кандидатури так прикидаю, просто дата ще невідома...

„За нашом стодолом” – сучасна версія

От крутиться мені, крутиться в голові відома галицька весільна полечка із словами:

За нашом, за нашом, за нашом стодолом,

За нашом, за нашом файне вісілє!

Отак, розумієте, крутиться в голові, а тут беруть раптом і потрапляють під руки пару фоток, які тому мотивчику дуже навіть співзвучні. Стіл! Гарно сервірований весільний стіл, на природі, під відкритим небом! Правда, не в Україні, а в Штатах, але тим не менше... Красиво ж то як!! Прямо-таки модерний варіант „За нашом стодолом” (подекуди на західноукраїнських теренах кажуть „за нашов”):

Як бачите, дизайн весільного стола дуже лаконічний. Без усіляких там наворотів і прибамбасів. Ну а вони потрібні, коли навколо таке буйство зелені? Запах зелені? Пташки співають? Фактично, у цьому випадку природа – найкращий дизайнер. Я так думаю, що ця забава – із серії дуже модних зараз на Заході екологічних весіль.

Щоправда, плануючи таке застілля – під відкритим небом – організатори трохи ризикували, бо погода могла зіпсуватися. Хоча... Західні прогнози погоди дуже точні; якщо навіть за тиждень показує, що намічаються дощі, то ще є час перенести забаву у крите приміщення. Або натягнути тент над столом.

Мені особисто дуже подобаються гірлянди лампочок у цьому дизайні. Виглядають ніби як по простецьки, але зате, коли стемніє, сяють дуже гарно і весело. Вишукано, я б навіть сказала.

Що ж, хорошу роботу проробила весільний дизайнер Ліза Ворс, а з чудовими фотографіями постарався Аарон Делесі. Молодці!

„Горішки”, „грибочки”, „персики” – традиційні солодощі на західноукраїнському весіллі

Я вже колись трохи розповідала вам про солодощі на західноукраїнському весіллі і навіть поділилася своєрідним „хіт-парадом” моїх улюблених. Після того, як я отримала від Оксанки, однієї із моїх колєжанок, кілька фоток солодкого із весілля її брата, я зрозуміла, що одну річ із цього „хіт-параду” я упустила, чи то пак, просто забула. Персики! Печені солодкі персики! Тобто, не буквально фрукти персики, якось там запечені, а персики, половинки яких печені з тіста, чимось гарним перекладені докупи і ще гарні подекоровані зовні. Ось вони, на весільному кльоші, у сусідстві з традиційними „горішками” та „грибочками”. Ням-ням! 

Маю цілковите право називати усі ці „горішки”, „грибочки”, „персики”, „сунички”, „вишеньки”, „лебедики” та іншу солодку смакоту традиційними солодощами, адже пам’ятаю те все на весільних кльошах ще із свого західноукраїнського дитинства-юності зразка 1970-80-х років. Якщо якесь явище періодично і масово повторюється протягом більш ніж 40-ка років, воно вже, як не крути, стає традиційним.

А ось і фотка новації у сервіруванні солодощів на українському весіллі – триярусні кльоші, про які я вже згадувала отут. Власне, на цій триярусній конструкції і були мальовничо викладені солодкі смаколики на весіллі Оксанчиного брата, в тому числі „персики”, „горішки” і „грибочки”, про які я згадувала напочатку. Ото дивіться на фотку і хай вам слинка тече, як мені :) Смачних і солодких вам весіль!

Солодкі столи на українському весіллі

Пишучи про солодке на українському весіллі, і як я упустила такий сучасний модний тренд, як фуршетні столи? З розмаїтою фруктово-солодкою смакотою? Дякую Юлі Кулик з Тернополя - фотки столів, які вона офомляє на весілля, нагадали мені, що в наше життя вже повним ходом увійшло таке західне явище, як кейтерінг-бізнес, весільний і не тільки, тобто годиться для будь-якого виду паті. Тьху, та не паті, а вечірки, забави – західні слівця, такі, як кейтерінг, паті, тренд і т.д., бачу, міцно укоріняються в українському словоживанні, і нема на то ради.

Менше з ним, слововживанням. Кажу ж, як глянула я на фотки оформлених Юлею столів, у мене взагалі слів не стало – від захоплення. Дивіться і насолоджуйтесь цією красою і ви:

А тепер скажіть: ну як можна такі майже що витвори мистецтва та й їсти?! Милуватися, фотографувати на пам’ять – так. Але їсти?!

Власне, що їсти можна і треба – це ж з такою метою так все супер-класно викладено і оформлено. І все споряджено із максимом зручності для гостей – солодке у серветочках, фрукти на шпичечках, щоб легко було тримати і споживати.

Юля мене особисто не знає, але тим не менше, хочу прорекламувати її сервіс – настільки він мені сподобався. Сподіваюся, сподобається і вам на вашому весіллі, дні народження, корпоративі, вечірці і т.д. Знайти Юлю можна за телефоном (096) 1066505, весільне агенство „Бізе”, Тернопіль, вул. Бандери, 44.

Солодке на українському весіллі

Бачите цю фотку? Слинка тече? І мені також! Власне, ця фотка і є однією з причин, чому я люблю українські весілля. Точніше, не фотка, а те, що на ній. Кльош! Солодке! Для дівчини, котра зростала у західноукраїнському селі, такої, як я, кльош і досі залишається однією із квінтесенцій українського весілля. Нам, юним дівчатиськам за весільним столом, руки тягнулися спочатку до кльоша, а вже потім до всіх інших смаколиків. Досі дивуюся, як ми умудрялися спочатку наїдатися солодкого, а потім вже „допихати” ті тістечка та перекладанці холодцем, олів’є, голубцями і навіть оселедцями :)
От мені цікаво, дівчата, до якої саме солодкої смакоти на кльоші тягнулася (тягнеться) ваша рука? У якій черговості? (Хлопців не питаю, бо знаю, що вони „не по солодкому”. Їх за весільним столом більше цікавлять міцні напої та гарна закусочка і гарячі страви).
Добре, почну з себе. Значить, моя рука за весільним столом тягнулася до багатьох солодощів на кльоші, але завжди була певна черговість, що я вибирала в першу чергу. Так от, в першу чергу я вибирала з кльоша... ягоди! Саме так, ягоди, але не ягоди у звичайному розумінні, а цукрові, тобто зроблені з цукру. З чого іще – чесне слово, не пам'ятаю. Хтось із вас, дівчата, може, пригадує такі полунички та вишеньки із 1970-80-х років: середина біла, а зовні – пофарбовані (вмочені) у харчову фарбу. Моя тьотя, котра була господиня на всю сільську округу і багато разів готувала на весілля, робила ці полунички/вишеньки десятки разів. Та було сядь і запиши рецепт. Ні, думалося, що буду пам’ятати. А забула! Забула та й все. От тільки смак тих цукрованих ягідок не забудеться вже ніколи. Щойно пробувала погуглити рецепт – безрезультатно. Дівчата і жіночки! Чи хтось із вас має цей рецепт? Якщо має і не проти поділитися, то прошу залишити у коментах до цього поста. Або опублікувати на Фейсбук сторінці „Українського весілля” – можна з лінком до вашого сайту чи блогу.
Йдемо далі. Номером другим у процесі мого спустошення весільного кльоша йшли горішки та грибочки. Ну, що таке горішки з начинкою, всі, думаю, знають. Та й з грибочками знайомі: це печені у формочках грибів тістечка, шапочки яких вмочені у шоколад, ніжки у збитий білок, кінчики ніжок – у мак, і то все гарно підсихало – смакота-а-а!
Номер третій, за чим моя рука тягнулася на кльоші – кольорові вафлі, перекладені вареним згущеним молоком.
Номер четвертий – трубочки з вершковим кремом.
Номер п’ятий – заварні тістечка з кремом (деякі весільні господині випікали їх у формі лебедів).
Ну а вже далі, у довільному порядку, йшли сирник, вишиванка і різного роду перекладанці – „Наполеон”, „Вінні-Пух”, „П’яна вишня” та інші.
І вже в останню чергу, якщо залишалося місце, то їлося звичайні тістечка – маю на увазі, слойоні, на амоняку чи на пиві. Ті самі тістечка, котрі на Львівщині називаються „крухи”.
Так який ваш особистий „хіт-парад” весільних солодощів, дівчата?
Власне, весільне солодке, особливо на Західній Україні – то щось таке, без чого неможливо уявити собі весілля. Весілля без солодкого, зокрема, на Львівщині, Тернопільщині, Івано-Франківщині, Буковині, Закарпатті практично не буває. Кльош на весільному столі мусить бути, і крапка!
На деякі весілля, особливо якщо воно велике, на 200-300 чоловік, батьки нареченої та нареченого зазвичай наймають дві весільні господині – одну „на м’ясо” (що практично означає, на усе, крім солодкого) і одну, власне, „на солодке”. Крухі тістечка, пляцки на перекладанці та заготовки на рогалики, горішки, словом, усе, що може постояти, починають пекти за два тижні – півтора тижня до весілля. У день перед весіллям готують креми і все перекладають. А вже у день весілля нарізають і живописно викладають на кльошах.
До речі, про кльоші як одиницю посуду. Порівняно з 1970-80-ми роками і донині вони вдосконалися і видозмінилися з одноярусних у триярусні. На таких триярусних на сучасних весіллях викладають не тільки солодке, а й хліб та фрукти. Таким чином економиться місце на весільному столі – а місце на весільному столі, як відомо, ніколи зайвим не буває, особливо коли наші господині продовжують носити і носити різні смаколики і складати тарілки з ними мало не одна поверх одної.
Добре, весілля закінчилося, але ж купа солодкого, звісно, полишалася! Не проблема. Здавна є доброю традицією, що гостям на весіллі дається додому традиційно кусок короваю і кілька шматочків перекладанців та іншої солодкої смакоти. Десь напочатку 1990-х років багато українських друкарень почали друкувати і продавати спеціальні картонні коробочки на солодке для кожного гостя. Закупити чи замовити партію таких коробочок на весілля зараз не проблема. Я ж пам’ятаю часи 1970-80-х, коли солодке гостям роздавали у целофанових або паперових кульочках – сама колись такі кульки з паперу крутила, допомагаючи весільним господиням.
Також ще пам’ятаю гарні традиції українського села, коли солодке після весілля роздавалося не тільки весільним гостям, а й сусідам, хто не зміг прийти на весілля. Просто хтось з родини нареченої або нареченого складав солодощі у кульочки і обносив цілу вулицю, від хати до хати. Може, й зараз десь збереглися такі традиції – не знаю, давно на весіллі не була. А хочу :) Але ніхто, холєра, не жениться і заміж не виходить наразі з моїх рідних, близьких та знайомих.
О! Забула, куди ще йшло, та й досі йде, солодке після весільної забави. Наречений і наречена зазвичай виставляють могорич після весілля на роботі, якщо працюють, або в колі друзів у навчальному закладі, якщо навчаються.
Ну і на цьому мій „трактат” про солодке на українському весіллі можна вважати закінченим. Нєа, ще раз гляну на фотку того кльоша. Хочу тих пляцків, аж мене нема! Можна, звичайно, в магазин збігати та й купити собі, якщо дуже хочеться (зараз наша харчова індустрія все пече та й продає), але! Що спечене вдома, а що в магазині – є різниця. Крім того, на весіллі чомусь те солодке смакує краще. І після весілля.
Також нагадую ще раз: будь ласка, публікуйте свої рецепти весільного печива, фотки накритих весільних столів, фотки весільних кльошів на сторінці „Українського весілля” у Фейсбуці – з лінком на свій блог чи сайт, якщо такий маєте.
Смачного і веселої забави, якщо така у вас намічається!

„Яйці, яйці, кубаса, солонина – а-ха-ха!”

Я вже якось писала, що одним із моїх хобі є колекціонування фоток українських весільних короваїв. А зараз, бачу, в мене започатковується інше хобі – хочу зібрати колекцію фоток українських весільних столів. Накритих столів, ще у своїй нечіпаній красі, задовго перед тим, як в декого буде „писок у холодці”; весільних столів, котрі зазвичай фільмують відеографи – для весільного відео, але чомусь ігнорують фотографи – ну хіба би знімали для реклами ресторану чи кафе на весільному сайті. Справді, скільки весільних альбомів я передивилася, але мало у котрому бачила фотку весільного стола.
Тому й почала я просити всіх рідних, близьких і знайомих, хто тільки йде на яке весілля – сфотографуйте для мене, будь ласка, фотку весільного стола. Це ж не важко!
Ну і ось перша ластівка, чи то ластівочки – кілька фотографій із весільного стола принесла мені Іра, донька моєї подруги, котра була недавно на весіллі співробітника. Дякую, Іра! Фотки прекрасні! Подивившись на них, мені відразу закрутилися в голові слова української приспівки, яку любить мугикати один із моїх канадських друзів, у котрого українського взагалі нема нічого у крові: „Яйці, яйці, кубаса, солонина – а-ха-ха!”. Саме так, із галицьким акцентом, вимовляють ці слова - „яйці” і „кубаса” - у Канаді. Так от, мій канадський друг змалечку трохи танцював в українському ансамблі (у Канаді модно ходити на заняття з українського танцю, уявіть собі! Туди ходять і українці, і далеко не українці, і всі щасливі), ну та й і навчився там тої приспівки. І от одного дня питає він мене: “Слухай, я то все співаю-співаю, але пройшли роки, і я геть забув, що ж ці слова означають. Переклади мені, будь ласка!”. Звісно, я переклала, друг сі втішив, як кажуть галичани – і з буквального перекладу, і з двозначності, ба навіть тризначності вислову. Яку дво- чи тризначність я мала на увазі, кожен українець знає. Власне, одне із значень цього вислову про „яйці, кубасу і солонину” символізує щедро накритий український стіл. Та дивлячись на наші святкові столи, мимоволі подумаєш – які яйці? Яка кубаса? Тут стільки всього є – гляньте-но на фотку весільного стола від Іри! I то тільки закуски, голубців та інших гарячих страв ще ж не подавали!

Не знаю, як ви, а я в даний момент облизуюся, коли бачу це все, навіть на фотці - свіжі помідори-огірки-перці-цибуля, персики-виноград-банани, канапки на пампушках (одні з моїх улюблених), фаршировані помідори (не знаю, чим, але виглядають дуже звабливо), цілий комплекс рибних страв – канапки з ікрою, фарширована риба (думаю, щука), червона риба...
Або на цій внизу – м’ясне асорті, язик під соусом, три невідомі мені, але думаю, смачнющі салати...

О, українські господині люблять вправлятися у різних салатах! Я ще пам”ятаю часи мого дитинства, коли на весіллі були традиційно два чи три салати – „Шуба” або „Мімоза” і „Олів’є”. Або, як називали західноукраїнські господині „Олів’є” – „Майонез”. Ну а зараз – стільки нових салатів готують на українських весіллях! Ням-ням!
Tут мені дехто іронічно може зауважити, мовляв, а скільки салатів, що не з’їлися на весіллі і зіпсулися, закопують у землю! Та я і сама про це знаю – я ж дівчина „зо села”. Маю на увазі, в селі народилася, правда, після школи втекла у місто.
Добре, не буду відволікатися, я про столи – українські, весільні. Люблю їх страшенно, не можу нічого з цим поробити. Знаю, що зараз, особливо в наших великих містах, весілля „оцивілізовуються”, стають більше подібні на західні, відповідно, міняється підхід і до вигляду столів на таких весіллях – столи також „оцивілізовуються”. Маю на увазі, приділяється багато уваги сервіруванню, щоб все було під колір – скатертина, серветки, букети або квіткові композиції на столах, накидки на кріслах - і щоб все гармоніювало не тільки по кольору, а й по стилю із оформленням залу. Ну і щоб були гарно оформлені іменні картки на тарілках гостей – щось нове для наших весіль... І ще багато-багато інших новацій. Воно то все красиво і стильно, погоджуюсь, але... Певно, що я старомодна, але мені все-таки більше до душі традиційний український стіл, де господині не стільки переймаються тим, як стіл буде виглядати, а тим, ЩО буде на столі. Український весільний стіл і українське весільне застілля – це, братці-науковці-етнографи, скажу я вам, варта дисертації тема. Український весільний стіл (застілля) 1950-х, 1960-х, 1970-х, 1980-х, 1990-х, зрештою, 2000-х років... Це ж стільки інформації, тенденцій, традицій... Наприклад, на українському весіллі традиційно вважається: якщо на столі вже нема де тарілок із стравами ставити, а їх все несуть та й несуть із кухні, то це означає, що весілля гарне і господарі не скупі. А от весільний стіл, про який гості відгукуються, що там „навіть не було чим закусити”, характеризує господарів-скнар. З іншого боку, скільки я читала і чула критицизму у бік українського весілля за те, що, мовляв, на наших весільних столах таки усього забагато, і що це зайва трата грошей, і що це...
І це також хороша дискусійна тема для потенційних дисертантів.
I взагалі, цих тем щодо українського весільного стола – поле неоране! Котрі страви збереглися і кочують нашими весільними столами з покоління в покоління, а котрі вже зникли назавжди... Котрі рецепти не змінювалися ще з 1950-х років, а котрі змінилися невпізнанно... Весільні столи різних регіонів України – чим відрізняються (відрізнялися)?
Напої на українських весільних столах – це взагалі цікава тема. Думаю, багато з вас сам пам”ятає чи чув від старшого покоління про так звані безалкогольні весілля 1980-х років. Коли на столах були тільки газовані води „Буратіно”, „Тархун” та мінералка, але хлопці регулярно зникали із-за столів кудись „у каптьорку” і поверталися вже „щасливі”... Так, це також наша історія, братці...
P.S. Мало не забула. Якщо маєте фотку чи фотки гарного весільного стола і бажаєте поділитися - ласкаво запрошую опублікувати її на сторінці „Українського весілля” у Фейсбуці. Можна з лінком до вашого власного ресурсу.