„Горішки”, „грибочки”, „персики” – традиційні солодощі на західноукраїнському весіллі

Я вже колись трохи розповідала вам про солодощі на західноукраїнському весіллі і навіть поділилася своєрідним „хіт-парадом” моїх улюблених. Після того, як я отримала від Оксанки, однієї із моїх колєжанок, кілька фоток солодкого із весілля її брата, я зрозуміла, що одну річ із цього „хіт-параду” я упустила, чи то пак, просто забула. Персики! Печені солодкі персики! Тобто, не буквально фрукти персики, якось там запечені, а персики, половинки яких печені з тіста, чимось гарним перекладені докупи і ще гарні подекоровані зовні. Ось вони, на весільному кльоші, у сусідстві з традиційними „горішками” та „грибочками”. Ням-ням! 

Маю цілковите право називати усі ці „горішки”, „грибочки”, „персики”, „сунички”, „вишеньки”, „лебедики” та іншу солодку смакоту традиційними солодощами, адже пам’ятаю те все на весільних кльошах ще із свого західноукраїнського дитинства-юності зразка 1970-80-х років. Якщо якесь явище періодично і масово повторюється протягом більш ніж 40-ка років, воно вже, як не крути, стає традиційним.

А ось і фотка новації у сервіруванні солодощів на українському весіллі – триярусні кльоші, про які я вже згадувала отут. Власне, на цій триярусній конструкції і були мальовничо викладені солодкі смаколики на весіллі Оксанчиного брата, в тому числі „персики”, „горішки” і „грибочки”, про які я згадувала напочатку. Ото дивіться на фотку і хай вам слинка тече, як мені :) Смачних і солодких вам весіль!

Солодкі столи на українському весіллі

Пишучи про солодке на українському весіллі, і як я упустила такий сучасний модний тренд, як фуршетні столи? З розмаїтою фруктово-солодкою смакотою? Дякую Юлі Кулик з Тернополя - фотки столів, які вона офомляє на весілля, нагадали мені, що в наше життя вже повним ходом увійшло таке західне явище, як кейтерінг-бізнес, весільний і не тільки, тобто годиться для будь-якого виду паті. Тьху, та не паті, а вечірки, забави – західні слівця, такі, як кейтерінг, паті, тренд і т.д., бачу, міцно укоріняються в українському словоживанні, і нема на то ради.

Менше з ним, слововживанням. Кажу ж, як глянула я на фотки оформлених Юлею столів, у мене взагалі слів не стало – від захоплення. Дивіться і насолоджуйтесь цією красою і ви:

А тепер скажіть: ну як можна такі майже що витвори мистецтва та й їсти?! Милуватися, фотографувати на пам’ять – так. Але їсти?!

Власне, що їсти можна і треба – це ж з такою метою так все супер-класно викладено і оформлено. І все споряджено із максимом зручності для гостей – солодке у серветочках, фрукти на шпичечках, щоб легко було тримати і споживати.

Юля мене особисто не знає, але тим не менше, хочу прорекламувати її сервіс – настільки він мені сподобався. Сподіваюся, сподобається і вам на вашому весіллі, дні народження, корпоративі, вечірці і т.д. Знайти Юлю можна за телефоном (096) 1066505, весільне агенство „Бізе”, Тернопіль, вул. Бандери, 44.

Солодке на українському весіллі

Бачите цю фотку? Слинка тече? І мені також! Власне, ця фотка і є однією з причин, чому я люблю українські весілля. Точніше, не фотка, а те, що на ній. Кльош! Солодке! Для дівчини, котра зростала у західноукраїнському селі, такої, як я, кльош і досі залишається однією із квінтесенцій українського весілля. Нам, юним дівчатиськам за весільним столом, руки тягнулися спочатку до кльоша, а вже потім до всіх інших смаколиків. Досі дивуюся, як ми умудрялися спочатку наїдатися солодкого, а потім вже „допихати” ті тістечка та перекладанці холодцем, олів’є, голубцями і навіть оселедцями :)
От мені цікаво, дівчата, до якої саме солодкої смакоти на кльоші тягнулася (тягнеться) ваша рука? У якій черговості? (Хлопців не питаю, бо знаю, що вони „не по солодкому”. Їх за весільним столом більше цікавлять міцні напої та гарна закусочка і гарячі страви).
Добре, почну з себе. Значить, моя рука за весільним столом тягнулася до багатьох солодощів на кльоші, але завжди була певна черговість, що я вибирала в першу чергу. Так от, в першу чергу я вибирала з кльоша... ягоди! Саме так, ягоди, але не ягоди у звичайному розумінні, а цукрові, тобто зроблені з цукру. З чого іще – чесне слово, не пам'ятаю. Хтось із вас, дівчата, може, пригадує такі полунички та вишеньки із 1970-80-х років: середина біла, а зовні – пофарбовані (вмочені) у харчову фарбу. Моя тьотя, котра була господиня на всю сільську округу і багато разів готувала на весілля, робила ці полунички/вишеньки десятки разів. Та було сядь і запиши рецепт. Ні, думалося, що буду пам’ятати. А забула! Забула та й все. От тільки смак тих цукрованих ягідок не забудеться вже ніколи. Щойно пробувала погуглити рецепт – безрезультатно. Дівчата і жіночки! Чи хтось із вас має цей рецепт? Якщо має і не проти поділитися, то прошу залишити у коментах до цього поста. Або опублікувати на Фейсбук сторінці „Українського весілля” – можна з лінком до вашого сайту чи блогу.
Йдемо далі. Номером другим у процесі мого спустошення весільного кльоша йшли горішки та грибочки. Ну, що таке горішки з начинкою, всі, думаю, знають. Та й з грибочками знайомі: це печені у формочках грибів тістечка, шапочки яких вмочені у шоколад, ніжки у збитий білок, кінчики ніжок – у мак, і то все гарно підсихало – смакота-а-а!
Номер третій, за чим моя рука тягнулася на кльоші – кольорові вафлі, перекладені вареним згущеним молоком.
Номер четвертий – трубочки з вершковим кремом.
Номер п’ятий – заварні тістечка з кремом (деякі весільні господині випікали їх у формі лебедів).
Ну а вже далі, у довільному порядку, йшли сирник, вишиванка і різного роду перекладанці – „Наполеон”, „Вінні-Пух”, „П’яна вишня” та інші.
І вже в останню чергу, якщо залишалося місце, то їлося звичайні тістечка – маю на увазі, слойоні, на амоняку чи на пиві. Ті самі тістечка, котрі на Львівщині називаються „крухи”.
Так який ваш особистий „хіт-парад” весільних солодощів, дівчата?
Власне, весільне солодке, особливо на Західній Україні – то щось таке, без чого неможливо уявити собі весілля. Весілля без солодкого, зокрема, на Львівщині, Тернопільщині, Івано-Франківщині, Буковині, Закарпатті практично не буває. Кльош на весільному столі мусить бути, і крапка!
На деякі весілля, особливо якщо воно велике, на 200-300 чоловік, батьки нареченої та нареченого зазвичай наймають дві весільні господині – одну „на м’ясо” (що практично означає, на усе, крім солодкого) і одну, власне, „на солодке”. Крухі тістечка, пляцки на перекладанці та заготовки на рогалики, горішки, словом, усе, що може постояти, починають пекти за два тижні – півтора тижня до весілля. У день перед весіллям готують креми і все перекладають. А вже у день весілля нарізають і живописно викладають на кльошах.
До речі, про кльоші як одиницю посуду. Порівняно з 1970-80-ми роками і донині вони вдосконалися і видозмінилися з одноярусних у триярусні. На таких триярусних на сучасних весіллях викладають не тільки солодке, а й хліб та фрукти. Таким чином економиться місце на весільному столі – а місце на весільному столі, як відомо, ніколи зайвим не буває, особливо коли наші господині продовжують носити і носити різні смаколики і складати тарілки з ними мало не одна поверх одної.
Добре, весілля закінчилося, але ж купа солодкого, звісно, полишалася! Не проблема. Здавна є доброю традицією, що гостям на весіллі дається додому традиційно кусок короваю і кілька шматочків перекладанців та іншої солодкої смакоти. Десь напочатку 1990-х років багато українських друкарень почали друкувати і продавати спеціальні картонні коробочки на солодке для кожного гостя. Закупити чи замовити партію таких коробочок на весілля зараз не проблема. Я ж пам’ятаю часи 1970-80-х, коли солодке гостям роздавали у целофанових або паперових кульочках – сама колись такі кульки з паперу крутила, допомагаючи весільним господиням.
Також ще пам’ятаю гарні традиції українського села, коли солодке після весілля роздавалося не тільки весільним гостям, а й сусідам, хто не зміг прийти на весілля. Просто хтось з родини нареченої або нареченого складав солодощі у кульочки і обносив цілу вулицю, від хати до хати. Може, й зараз десь збереглися такі традиції – не знаю, давно на весіллі не була. А хочу :) Але ніхто, холєра, не жениться і заміж не виходить наразі з моїх рідних, близьких та знайомих.
О! Забула, куди ще йшло, та й досі йде, солодке після весільної забави. Наречений і наречена зазвичай виставляють могорич після весілля на роботі, якщо працюють, або в колі друзів у навчальному закладі, якщо навчаються.
Ну і на цьому мій „трактат” про солодке на українському весіллі можна вважати закінченим. Нєа, ще раз гляну на фотку того кльоша. Хочу тих пляцків, аж мене нема! Можна, звичайно, в магазин збігати та й купити собі, якщо дуже хочеться (зараз наша харчова індустрія все пече та й продає), але! Що спечене вдома, а що в магазині – є різниця. Крім того, на весіллі чомусь те солодке смакує краще. І після весілля.
Також нагадую ще раз: будь ласка, публікуйте свої рецепти весільного печива, фотки накритих весільних столів, фотки весільних кльошів на сторінці „Українського весілля” у Фейсбуці – з лінком на свій блог чи сайт, якщо такий маєте.
Смачного і веселої забави, якщо така у вас намічається!

Українські весільні короваї і торти: ням!

Нині в одного мого друга, який живе далеко в світах, день народження. Він мені постійно на мій день народження висилає електронну листівку – завжди з гарною музикою і з теплим, вдумливим текстом. А я така гнила стала шукати десь ті електронні відкриточки – колись тим бавилася, зараз облом... То я йому постійно висилаю фотки як не тортика, то ще якоїсь смакоти, а часом і пляшки українського “горючого” :) Цього року думаю – вже треба совість мати, а то кожного року висилаю ті „їстівні” фотки, хлоп точно подумає – ну таки ніякої фантазії, ні творчої уяви в кобіти, тобто в мене. Думаю, яку ж би то фотку йому вислати цього року? Квіточку? Таки нє, нащо мужику та квіточка? Ну а за тими електронними листівками все одно гнилюся лазити. Певно, треба буде потім пошукати якесь кумедне відео на Ютубі...
Але – ну що ви думаєте? – таки не втрималася і відкрила папку зі своєю колекцією всіляких „смачних” фотографій. І виявила, що в мене вже підзбиралося трохи нових фоток весільних короваїв і тортиків – з часу, коли я тут писала про українські весільні короваї.
Думаю, мушу спочатку з вами поділитися тим, що маю – друг почекає :)
Перша фотка – весільний коровай зі Львова, у стилістиці весільного торта, з іграшковими молодим і молодою на вершечку:

Дуже хороша ідея! Мені особисто подобається, а вам?
Наступне диво, тобто дива українського пекарського мистецтва – два короваї з весілля у Івано-Франківську:

Суперова композиція цієї фотографії – і короваї гарно сфокусовано, і букети двох старостів, які ті короваї тримають.
А от наступний коровай – з українського весілля в діаспорі:

Діаспорники – вони дуже люблять дотримуватися традицій. Це не перший діаспорний весільний коровай, декорований пташками, який я бачила.
Ну і то все наразі, що в мене є нового з короваїв.
Далі переходимо до весільних тортиків. Ням-ням-ням! Вже хочу шматочок!
Але перед тим, як показати вам фотки, хочу ще додати, що красиво оформлений торт у кілька поверхів – це взагалі-то щось порівняно нове на українському весіллі. Коровай – ось це традиційне, переходить зі століття у століття і донині. А от торт... Пригадую у далеких 1970-х, часи мого раннього дитинства, на весілля, особливо в селах, таки тортів не пекли. Пекли, звичайно, короваї, ну і традиційне солодке - розмаїті тістечка, перекладанці, горішки, грибочки, кошички, і то все добро викладали териконами на кльошах – як це роблять і зараз. (При слові „кльош” в мене завжди слинка тече). А от тортів таки не пекли. Торти деякі гості самі приносили. То був традиційний „подарунковий набір”, як йшлося на весілля в 1970-80-х, - конверт з грошима, пляшка і тортик, здебільшого магазинний. Правда, тоді магазинні торти були такі, що зараз і не кожна господиня спече – не тому, що не вміє, а тому, що зараз інгредієнти вже далеко не ті, не з натуральним смаком, як у 1970-х, а дуже часто напхані всілякою хімією :( Якщо хтось з покоління 1970-80-х мене зараз читає, то пам”ятає, яка тоді була кондитерська смакота на прилавках – торти „Гілка”, „Слойоний”, „Празький”... Добре, не буду далі, а то в мене (а може і у вас) почне розвиватися „шлункова ностальгія”.
Менше з тим, повертаємося у день сьогоднішній. А день сьогоднішній нам пропонує... Вау, як кажуть англомовні! Подивіться на ОСЬ ЦЕЙ – вишиваний! – тортик:

Ну, таки не буквально ниткою і голкою вишитий, а кремами і шоколадною помадкою, але – вишитий! Таку супер-ідею весільного торта придумали знову ж таки діаспорні (із США) кондитери. Не знаю, може, де і в Україні „вишивані” торти роблять – принаймні я не бачила. А якщо не роблять, то можете „позичити” ідею з фотки, дорогі господині – самі бачите, вона того варта і всім свідомим українцям за столом сподобається на 100 відсотків!
А от наступний тортик – два симпатичних сердечка – зроблений вже в Україні, для українсько-німецького весілля. Також дуже гарна ідея, дивіться самі:

Ну і нарешті це кремово-трояндове диво – із весілля тернопільських політиків Галини та Михайла Ратушняків:

Весілля Галини та Михайла було у листопаді 2007 року. З того часу немало води стекло, у подружжя вже дві чарівні донечки підростає, але весільні спогади назавжди у їхніх серцях, а також на фото, на відео та у пам”яті їхніх гостей. А там було що пам”ятати і чим насолоджуватися – весілля організували повністю в українському стилі, включно із вбраннями нареченої, нареченого та їхніх гостей, з виступами танцювальних колективів, оперної „зірки” і т.д. Ну і також у кулінарних витворах, як от їхні розкішні коровай і торт.
Ням-ням!.. Хочу на весілля!!! Женіться чи виходьте заміж вже нарешті, хтось з вас...