„Заробляю на сімейне життя”

„Заробляю на сімейне життя!” – такий дотепний підпис аж проситься під цю фотографію. Дякую молодій парі Марійці та Андрію з Тернополя за їхнє фото – розвеселили! Якщо з почуттям гумору у вас, молодята, все гаразд (а воно так і є, бачу із фотки :) – значить, сімейне життя удасться! Чого вам і бажаю! Класні ви!

Ну і молодятам з таким гарним почуттям гумору так і хочеться подарувати якусь веселу енергетичну пісню, як ось ця, вже призабута, але завжди актуальна – „Ти не пожалкуєш” від гурту „Степ”. Пригадуєте?

Маніфест української дружини

Моя канадська братова вислала мені віршика, який дуже популярний у середовищі північно-американських українців, особливо серед жіноцтва. Вірш так буквально і називається – „A Ukrainian Wife's Poem” - „Вірш української дружини”. (Увага! Англійське слово „poem” перекладається як наш „вірш”, і зовсім не „поема”. Хоча, прочитавши цю, чи цей „poem” від моєї братової (котра, до речі, як і я, має честь бути українською дружиною в діаспорі), я абсолютно би назвала дане творіння високим словом „поема” – за його глибокий гумористично-реалістичний зміст). Як українська дружина, погоджуюся з усім, що там написано. Мій чоловік, котрий, до речі, також українського походження, сказав, що і він погоджується зі всім, що написано у вірші – він-то у мене гумор розуміє (інакше б я заміж за нього не вийшла – мені важко провести навіть 5 хвилин у присутності людини без почуття гумору).
Та менше з тим. Спочатку ділюся з вами „Віршем української дружини” (я б назвала його – „Маніфест української дружини”) - мовою оригіналу, тобто англійською. Але не спішіть шукати за англо-українським перекладачем – нижче подаю українську версію вірша. Сама переклала, як могла, звиняйте вже, я не є ні професійним перекладачем віршів, ні професійним перекладачем з англійської. Отже, англійський оригінал:

A Ukrainian Wife's Poem

He didn't like my holubtsi 
And he didn't like my cake, 
He said my pyrogy were too hard 
Not like his mother used to make. 

I didn't perk the coffee right 
He didn't like the borsch, 
I didn't mend his socks 
The way his mother used to do. 

I pondered for an answer 
I was looking for a clue. 
Then I turned around and 
Smacked the s...t out of him 
Like his mother used to do! 

 A тепер мій український переклад:

Вірш української дружини 

Йому не смакували мої голубці
І йому не смакував мій торт.
Він сказав, що мої пироги були надто тверді,
Не такі, як його мама варила.

Я заварювала каву не так,
Йому не смакував мій борщ,
Я не штопала його шкарпетки
В такий самий спосіб, як його мама робила.

Я не могла знайти відповіді на це,
Я шукала підказки.
Tоді я розвернулася
І влупила йому так,
Як його мама лупила колись!

Погоджуюся, українською воно не так колоритно звучить, як мовою оригіналу, але, думаю, зміст я передала. Сподіваюся, вірш вам сподобався, як і мені. До речі, ця „poem” дуже нагадала мені давній український анекдот. Жив старий холостяк разом із мамою, котра також вже була у літах. Мама постійно „свердлила йому дірку в голові”, мовляв, „і коли ти, сину, вже нарешті вженишся? Я вже стара, коли мене не стане, хто за тобою буде доглядати, їсти-прати-прибирати?”. А син все не женився та й не женився. Нарешті мама з Богом спочила і синок усвідомив, що вона була права – треба женитися, бо біда чисто, не може сам собі ради дати. Оженився, ще й узяв гарну жіночку в дружини, яка в хаті порядок тримала і куховарка була перший клас – все йому виварювала-випарювала, пекла, смажила, вудила, але! Чоловікові усе було не так і все не смакувало. Дорікав дружині: „Ти хоч би раз мені зварила так, як моя мама!”.
Одного дня його дружина готувала їсти і щось загаїлася та й забула картоплю на плиті. Картопля поволі почала пригорати, і саме в цей час чоловік повернувся з роботи. Став на порозі, потягнув носом: “Oй як смачно пахне! Нарешті, кохана, ти мені зварила, як моя мама!”.
P.S. Забула сказати. Там в англійському оригіналі „Вірша української дружини” є слово, замасковане трикрапками. Мусила це зробити, бо слово із категорії тих, які не вживають на дипломатичних прийомах і у хороших товариствах. Ну хіба вночі, ненароком наступивши в темряві на кота...
P.P.S. Та й ще мушу розповісти вам історію про ілюстрацію до цього поста - фотку з качалкою. Історія в тему нашої розмови. Одна з моїх подруг – Таня – не змогла бути на нашому з чоловіком весіллі, то вона із сімейством прислала нам весільний подарунок, в якому, серед усіляких інших гарних речей, була і ця іграшкова качалка. Що символізує качалка, думаю, всім відомо – це зброя української дружини. Так от, коли моя сім'я переїхала у нове помешкання, ми розмовляли з Танею і вона запитала мене, як я облаштовуюся на новому місці. Кажу їй:
- Таню, та ще нічого толком не зроблено, ми тільки-но розпакувалися. На кухні стіни голі, ще нічого нема, тільки твоя качалка висить...
- Слухай, а може більше нічого і не треба? – посміхнулася українська дружина Таня.

Кумедні випадки на весіллях: відео

Три кумедні весільні відео маю сьогодні для вас. Як кажуть, без коментарів:

Українське весілля має два „центрових” персонажі – молода і… тамада. Добре, три – ще ж і молодий є :)

Коли я організовувала своє весілля, відповідно, постало питання, а хто ж буде ведучим (ведучою) свята, тобто тамадою. Знаючи чудову людину і прекрасного гумориста, народного артиста України Гриця Драпака (коли я виходила заміж, він ще був заслуженим), перша думка була, чому б не його? Хтось із моїх друзів мені те саме зауважив. То я подумала і відповіла, „Нє, Гриця не хочу. А чому? Тому що маючи такого блискучого ведучого на весіллі, як Гриць, на кого люди будуть дивитися? Правильно, на тамаду, а не на молоду :) !” (Цей мій авторський жарт, але, Грицю, дарую його тобі від усієї душі !)
Крім того, я знала, що на моє весілля, яке планувалося порівняно невелике, прийдуть такі гості (в основному творчі люди), що їх розважати не особливо не треба – їм самим писки закриватися не будуть, так вже люблять побалакати і повеселитися :) Так воно і сталося. Хоч я таки і мала „офіційну” ведучу – мою найкращу подругу – але дуже вже часто їй доводилося „перекрикувати” аудиторію, бо гості розважалися безперестанку, самі по собі, то ведуча мусила час від часу їм нагадувати, що здалося б і випити за молодих :)
А от якби моє весілля було десь так чоловік на 100-200, то тут вже зрозуміло, що без тамади було не обійтися, ну і кого, ви гадаєте, я би запросила, щоб зробити весільний розгардіяш більш-менш організованим і щоб ні одна людина не мала кислої фізії за столом? Звичайно, що Гриця! Тим більше, знаючи, що він має багаторічну практику тамадування на весіллях.
До речі. Мушу зауважити, що така посада, як тамада, є порівняно нова і привнесена в культуру українських весіль десь в кінці 1980-х – напочатку 1990-х. Зазвичай на українському весіллі надавав слово для тостів, наповнював чарки і слідкував за проведенням обрядовості весільний староста. Весільні ігри проводили музиканти.
А от в сучасні часи на весіллях стало модним доручати всі ці функції одній людині (крім наповнювання чарок – це залишилося за старостою :) – оголошувати тости, пильнувати, щоб всі обряди проводилися правильно, організовувати дотепні ігри, та й взагалі сипати жартами безперестанку, аби весільні гості не позіхали за столом, як то часто є, особливо на великому весіллі, коли зустрічається купа незнайомих людей, з різними характерами та вподобаннями, але всі хочуть „хліба та розваг”.
На Заході, до речі, такої одиниці, як тамада, на весіллі нема – незважаючи на те, що на весіллях в Північній Америці чи в Західній Європі зазвичай все організовано і сплановано до дрібниць. А даремно нема, вважає американка, колишній волонтер Корпусу Миру Анна Мерілл. Коли вона виходила заміж за українського хлопця (і таке в наш час буває – не тільки українські дівчата одружуються з американцями :), то була приємно вражена присутністю тамади на її українському весіллі. Тамадою була жінка, яка вільно володіла трьома мовами – українською, російською та англійською. Мати англомовну ведучу на Анниному весіллі було просто необхідністю – гості з боку нареченої не володіли ні українською, ні російською. „Без неї (тамади – авт.) ми мали б дві окремі групи гостей, котрі б відверто нудьгували і не знали, де себе подіти, але тамада зуміла залучити усіх на весіллі до танців, ігор та веселощів”, - відзначає Анна.

Так що, як бачите, до „послужного списку” тамади, крім уміння розважати гостей, можна додати ще і володіння іноземною мовою, особливо в наш час, коли інтернаціональні весілля в Україні дуже часті.

Звичайно, послуги тамади такво трохи коштують, особливо коли за справу беруться такі „аси”, як от ця англомовна ведуча, або професійні актори чи ді-джеї. Але, повірте, заплачені гроші того варті. Особливо говорячи про ТАКОГО чоловіка, як Гриць Драпак, про якого я згадувала вище. Думаю, він зараз – один із найдорожчих тамадів (чи тамад, не знаю, як правильно провідміняти, це слово в українській мові також порівняно нове :) у західноукраїнському регіоні. Відповідно, один із найпопулярніших. Але популярність його не в тому, що він – професійний актор і з найвищим титулом, який тільки можна заробити на артистичному поприщі в Україні. А в тому, що цей гуморист має ТАЛАНТ від Бога, і цей талант полягає у створенні прекрасного настрою для людей, які б заклопотані, забігані, сумні та невеселі у нинішніх буднях вони не були.

Перегляньте-но ось це відео, і ви самі переконаєтеся у силі Драпакового гумору, оригінального стилю і ручаїв позитивної енергетики, які Григорій дарує аудиторії:

Координати Гриця Драпака, якщо забажаєте запросити його ведучим на своє весілля:

gruc_drapak@yahoo.com

+38 (0352) 26 47 20
+38 (050) 867 92 10
+38 (097) 544 83 47

Українське весілля від Тернопільського Сірого

Я не уявляю собі онлайн-ресурсу про українське весілля без знаменитого монологу Сергія Притули (Тернопільського Сірого) про українське весілля, тому і вирішила помістити тут це відео. Якщо мені не зраджує пам”ять, це перша і наразі єдина інтермедія про українське весілля в історії українського гумору.
Сергія я знаю особисто, ще з тих часів, коли він був ді-джеєм на “Радіо Тернопіль”. Пам”ятаю, я його постійно запитувала: „І коли ти вже нарешті виїжджаєш в Київ?”. Це був час, коли багато творчих людей і просто світлих голів залишали Тернопіль, бо в Києві вони мали устократ більше перспектив для кар”єрного росту і хорошої зарплати, аніж в рідному місті (на жаль, такі реалії життя). Словом, всі виїжджали, а Сергій щось затримувався і затримувався. Але вже як виїхав, то виїхав! Я не сумнівалася ані на хвилину, що Сірий як був „зіркою” в Тернополі, так і буде в Києві. Так і сталося.
Але щось я відхилилася від теми весілля, власне, весілля від Тернопільського Сірого. Я переглядала цей монолог багато разів. Особливо мені подобається Сергієва класифікація українських весіль: бідне, багате і весілля олігархів. А от щодо його середньостатистичного весілля, то, на мій погляд, ця частина трошки утрирувана і гіперболізована, але все одно дотепна до нестями.
Добре, а тепер насолоджуйтесь і ви знаменитим монологом про українське весілля від Тернопільського Сірого!